Зима. Паркан. І чорний дріт на білому снігу. І ворон між вербових віт гнеться в дугу. Дві похнюплені сосни смертельну чують корч. Світ цього царства сатани — головою сторч. Дві брами, вгрузлі в землю, тьма колошкає Танар. І духу-продиху нема од жалібниць, од мар. Зима. Паркан. Чорніє стовп. Мережка шпичаків. І коней золотий галоп. Вогненний грім підків.
"Паклімпсести". Вперше переписано у листі до дружини від 7.01.1975 р., де вірш "замасковано" під переклад з Р.-М.Рільке, а перший рядок подано так: "Зима. Паркан. І чорний кіт...".