Значи себе спадною хвилею, як серце досягає горла, коли вода стомившись падати, вже зачинає віражі. Ця прірва прикінця, уламок цей злютованої висі й падолу оцей двогорбий замір родива, ця туга на однім крилі! Усе назначено до тебе ще. Дорога рвіння прикорочена. І не зайти за дальні далечі, і за крайсебе не зайти.
dvstus@gmail.com