Значи себе спадною хвилею, як серце досягає горла, коли вода стомившись падати, вже зачинає віражі. Ця прірва прикінця, уламок цей злютованої висі й падолу оцей двогорбий замір родива, ця туга на однім крилі! Усе назначено до тебе ще. Дорога рвіння прикорочена. І не зайти за дальні далечі, і за крайсебе не зайти.
dvstus@gmail.com
Інші публікації з "Збірка "Палімпсести""
"Зазираю в завтра — тьма і тьмуща..."
30 вер.
ПОВЕРНИ МЕНІ НІЧ... (одна з перших публікацій Василя Стуса в незалежній Україні)
10 лип.
"Це місто – давніх мрій..."
4 черв.
"На вітрі палає осика..."
31 трав.
"Ту келію, котра над морем..."
2 трав.
"Як добре те, що смерті не боюсь я..." // "Qué alivio no temer a la muerte..."
29 квіт.
Більше статей