Аж ось воно, блаженство самоти й розкоші спокою — на всю планету. І стільки сили додалось поету, і стільки дум, і стільки висоти! Ану скажи — ти був її запраг коло ставка, де в соснах висять зорі? Світлішала душа у мертвім морі? Ти, навіжений, був її запраг? Тепер свої бажання недозрілі крізь штольню ошуканства пронеси. Та більше вже нічого не проси в богів, що все життя тебе дурили.
23.01.1972