Я марно вчив граматику кохання, граматику грудей і губ твоїх. Ти утікала і ховала сміх, межи зубів затиснутий захланних. Біліли стегна в хижих шелюгах, нескорена вовчиця зголодніла об хижу рогозу шмагала тіло, аж червонів багульник у ногах. О покотьоло рук, і губ, і ніг, відьомська завірюха пелехата жбурнула нас, мов вихор, на розплату в оглухлий яр, і в ярий грім, і в гріх. Тягнулись гони видовжених тіл, курілись димом верховіття сосон, коли кошлатий і простоволосий загоготів багаттям суходіл. Вовтузилася петрівчана ніч, одвільглий ранок віддавав навозом. Сузір’я бігли за чумацьким возом, а ми пливли в брунатному човні.
7.8.1972 р.