"Як добре те, що смерті не боюсь я..."

Як добре те, що смерті не боюсь я і не питаю, чи тяжкий мій хрест. Що вам, богове, низько не клонюся в передчутті недовідомих верств. Що жив-любив і не набрався скверни, ненависті, прокльону, каяття. Народе мій, до тебе я ще верну, і в смерті обернуся до життя своїм стражденним і незлим обличчям, як син, тобі доземно поклонюсь і чесно гляну в чесні твої вічі, і чесними сльозами обіллюсь.

Так хочеться пожити хоч годинку, коли моя розвіється біда. Хай прийдуть в гості Леся Українка, Франко, Шевченко і Сковорода. Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі, уже не ремствуй, прозирай у глиб, у суще, що розпукнеться в грядуще і ружею заквітне коло шиб.

20.1.1972 р.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.