"Хтось чорний-чорний бродить довкруги..."

Хтось чорний-чорний бродить довкруги, із ніг до голови мене обзирить і, не пізнаючи, уже й не вірить, що все це я — угнався в береги, як грудка болю, пам’яттю розмита, живого срібла озеро нічне, і зводить подив око ненасите — адже він мертвого чекав мене. Душа колотиться, і стогін колобродить, на тихий шепіт перетерся крик. Хтось чорний-чорний ніби мною водить, я ж припроваджуватися не звик. Мов лялечка, прозорою сльозою, своєю тінню, власним небуттям я відчуваю власну смерть живою, як і загибель — самовороттям.

Вірш включено до зірок "Час творчості" (10.03.1972 р.) і магаданської версії "Палімпсестів". Суттєвих різночитань у варіантах немає, хоча після 1973 р. В.Стус не мав можливості працювати зі зб. "Час творчості".

dvstus@gmail.com