Дорога Вальочку!
Синку!
Дістав листа — од Тебе, Валю, — від 12 серпня.
Написав був до Вас на початку місяця, але листа сконфіскували. Там були переклади з Рільке (може, саме вони стали комусь поперек горла) і згадка про те, що Твою бандероль мені досі не віддали — через те, мовляв, що там було трохи чаю. З приводу бандеролі написав 20 серпня до прокурора — аби бандероль відіслали до Тебе, або віддали мені, хай і без чаю. Зрозуміло, що це провокаційна комедія а, може, комусь із так званих вихователів захотілося покурити тютюну київського.
Ти, Валю, тим не переймайся. Мені то не дуже докучає: коли забирають життя, бандероль не дуже в голові.
Просив би переписати переклад "Елегії до Марини" Р.М.Рільке. Я переклав цю елегію і ще кілька віршів пізнього Рільке. Один із них перепишу і тут:
О дивні зблиски боязких подоб! Де взявсь той блиск, якщо нема тривання? Жіночу спрагу самороздивляння гамує люстро, що, як склеп, могло б за світ їм стати. В мерехті отім ми чуєм скритий стік твоєї суті. Єство ж жіноче — там, де, в люстро вкуте, воно, подвоєне, стає цілим.
Ось і вже, Валю. На цих конфіскаціях не хочеться й розписуватися надто. Коло мене все без змін. Чуюся, як завжди.
Зичу Вам найкращого, любі мої!
Сердечне.
Ваш Василь
Коли б дістала бандероль, то вийми той грішний чай — і надсилай знову, з описом (бо мені не показали опису — то було 17 липня). А не буде бандеролі — позивай служби — через ГУЇТУ чи Міністерство зв’язку.