О дивні зблиски боязких подоб! Де взявсь той блиск, якщо нема тривання? Жіночу спрагу саморозглядання гамує люстро, що, як склеп, могло б за світ їм стати. В мерехті отім ми чуєм скритий стік своєї суті. Єство ж жіноче — там, де, в люстро вкуте, воно, подвоєне, стає цілим.
"...вірш видається мені надзвичайно граційним. Шкода, що недосить відбив оце Рількове: “Як світ замурувався від неї (жінки) дзеркалами!“ Чи: “Як дзеркала замурували од неї світ“, як вона замурувалася в дзеркалах од світу (Лист до дружини та сина від 01.08.1982 р.).