12.9.1976 р. Барашеве
Дорогі мої!
Одержав Марусиного листа від 23.8. Довше не мали мого серпневого листа, бо і до Вас і до Валі довелося переписувати чотири рази — все бракували текст під різними приводами — то переписував свої ліричні вірші, то ще що — і так проволоводили аж до 24.8, коли нарешті відправили. Але я не знаю, чи Ви їх дістали.
Хай Валя (і Ви теж) повідомляє, коли одержує мої листи, аби я хоч знав, що мої листи до Вас доходять.
Ви певне знаєте, що в мене двічі забрали побачення, отож до кінця терміну не маю вже змоги жодної — на видження з Вами. Так само забрали пакунок, забрали на перевірку всі мої зошити з віршами, перекладами, конспектами, нотатками. Не знаю, чи повернуть. Ця атмосфера дуже впливає на моє писання — пропадає чимало задумів, думок, вражень. Пропадає, не народившись. Чутись в такому стані — не дуже добре. Листи до мене майже не йдуть — більшість конфіскують. Листи до Вас доводиться переписувати по кілька разів. Усе якась недогода, а чому я маю годити комусь, як писати? Від того і провадити багато не хочеться. Шкода марної праці. Обдумувати це все — теж заняття не краще. Нарешті десь 24 серпня відіслали телеграму мою, що вдруге позбавили мене побачення. Потім ніби відіслали серпневі листи мої — до Вас і до Валі. Мали б уже одержати їх, але не знаю, чи дістали.
Дієти вже не дістаю. Нині на лікарні — мають перевірити стан здоров’я, щоб зняти інвалідну групу і поставити до роботи. Попереду в мене багато несподіванок має бути — хоч лишилося всього 4 місяці до кінця ув’язнення. Поки мені треба писати на таку адресу: 431170, Мордовская АССР, ст. Потьма, пос. Лесной, п/я ЖХ 358/19-3. Як буде далі — напишу перегодом, може, аж у жовтні.
Погода стала осінньою — вночі приморозки, вікна пітніють і трава біла, жоржини померзли. Доводиться часом прокидатися вночі, спостерігаючи за погодою у вікні. Сновидіння неспокійні. Все частіше сниться мама — тужна і бліда. Такою і Валя сниться. А Дмитро, чим стає більший, тим менший сниться — геть зовсім немовля. Навіть не знаю, як бути з такими сумними сновидіннями.
Тужно й марудно мені на лікарні, бо немає ні книжок, ні зошитів моїх із попередньою роботою. Починати завжди усе спочатку — то Сізіфова праця, яку я маю доконувати, хоч і голова починає йти обертом від тих вічних початків. Не подумайте, що я нарікаю тільки. Зовсім ні. В тому є і своя користь певна, про яку багато розводитися не стану.
Сподіваюся, що десь у листопаді чи на початку грудня Валя перешле мені бандероль — байдуже, якого вмісту. Може, краще в жовтні, аби повторити висилання, коли першу завернуть. Бо на кожному “учреждении“ — свої особливості і свої сюрпризи можливі.
Попрошу друзів — не писати мені більше, хіба поштівку, аби не збавляти марно часу. А поштівка може дійти.
Пишіть, як Ви ся маєте, як здоров’я, як обернеться операція у дядька Никифора. Великий йому привіт — йому і тітці Ірині. Я їх згадую часто, згадуючи свої рахнівські гостини.
Чуюся звичайне. Не знаю, що покажуть аналізи — чи не нажив я ще діабету, який може розвинутися при демпінг-синдромі й невідповідному харчуванні. Вітаю Дмитра Митрофановича із його родиною.
Повторюю: листи від Валі, Рити, Олега, Михайлини, Могильного були сконфіскували. Знімок Дмитра з Міжгір’я мав, але гілочки з Карпат не виявилося. Шкода. Буду уявляти, що вона була славна і пахнула Україною.
"Починати завжди усе спочатку — то Сізіфова праця, яку я маю доконувати, хоч і голова починає йти обертом від тих вічних початків" (Василь Стус)
Тепер, коли стану до роботи, мені буде відрадніше — і коли стане людніше, і коли самотніше. Бо вже навчився пізнавати переваги кожного стану: добре, коли краще, але незле, коли й трохи гірше. Бо трохи гірше, а трохи краще — то майже одне й те саме. Головне — аби не втрачалася перспектива шляху — пройденого і того, що стелиться попереду.
Певне, закінчуватиму на цьому. Вірші міг би переписати по пам’яті, але не пустять, коли конфіскують навіть переписані вірші Бодлера чи Шевченка. Ще раз вітаю тата із Днем народження і зичу здоров’я — аби ще побачитися.
Бувайте здорові, любі мої.
Цілую Вас. Шкода, що Ви не вмієте писати ширших листів, а все провадите про одне й те ж. Так само приблизно пише й Валя. Перешліть до неї цього листа, коли прочитаєте. Вітання — Валі, Дмитрові, Василеві Карповичу, рідним, друзям.
12.9.1976 р. Ваш Василь