Кожній людині (народу) дуже важливо мати самоповагу, а щоб здобутись на неї треба навчитися дивитися на світ широко розкритими очима. Тільки так кожен із нас може приймати рішення, за які готовий відповідати - це породжує обов'язок. І саме обов'язок дозволяє творити себе, боронити землю і щодень формувати націю, яка нині знаходиться в стадії активного формування, адже за кожен день своєї визвольної війни виростає більше, аніж за попередні десятиліття.
Здається саме це мав на увазі Василь Стус, коли писав до сина:
"Людина — це обов’язок, а не титул (народився — і вже людина). Людина — твориться, самонароджується. Власне, хто Ти є покищо? Кавалок глини сирової, пластичної. Бери цей кавалок у обидві жмені і мни — доти, поки з нього не вийде щось тверде, окреслене, перем’яте. Уяви, що Бог, який творить людей, то Ти є сам. Ти є Бог. Отож, як Бог самого себе, мни свою глину в руках, поки не відчуєш під мозолями кремінь..." (Лист до сина від 14.09.1981 р.)
Це важкий труд, і болісна дорога падінь, поразок, падінь і... нарешті перемог. Або вчинків. Справжніх вчинків, які потребують граничної відваги, максимальних зусиль і... великої любові.
Здається, саме любов штовхнула безіменну "грішницю" у страсну середу вилити на ноги Ісуса Христа дорогоцінне миро у день, коли рада первосвященників і книжників вирішила схопити Ісуса і вбити його.
Ця незначна на перший погляд подія стала частиної великої доктрини, яка сформувала велику християнську цивілізацію. І сьогодні кожен із нас має шанс стати частиною історії яку ми творимо кожного дня своїми вчинками...