У затишку сосон боліт чагарів під піснею жайвора в розквіті саду димар наче лебідь вгорі бовванів колиска дитинства як сон водоспаду Полісся це ранок в наливах пашні Полісся дівочі й пташині пісні І клекіт невтомних лелек навесні там мамо промовили вперше уста і кров обагрянила хвилі болота В задусі там чаділи квіта й жита а смерть одімкнула на цвинтар ворота Полісся це чар материнських казок Полісся це долі тугий колосок і вир незбагненних одвічних думок О краю коханий перегук сичів голоних круків нескінченна сваволя Розори та літні сліди орачів і шепіт самітніх беріз серед поля Полісся це спогад моєї весни Полісся це мрії і жадібні сни привиджені тугою літ чужини Кукіль і волошка — непройдений шлях як сиві туманги у пору світання і вицвілі барви тривоги в очах розлука та вічне на долю чекання Полісся — несходжені в парі гаї П/олісся/ — це милої сліз ручаї і паморозь вплетена в скроні мої
Перша публікація вірша, написаного в першій половині 1977 р. В інших джерелах тексту відсутній.