Ув'язнення ламає долю людини. Ламає родинне життя. Піддає випробуванню друзів, цінності, примушує переглянути спосіб поведінки та життя у світі. Несправедливе ув'язнення гнітить незрівнянно сильніше.
Проте жодне ув'язнення не може зламати людини. Так, хтось не витримує, дає слабину і за кілька років уже мало нагадує себе попереднього, хтось інший намагається пристосуватися і вижити "в тіні", не накликаючи на себе зайву увагу, а відтак і зайвого тиску каральної системи. Але є й такі, хто йде "до кінця", йде "на Ви", йде, як кажуть в таборах, "на раскрутку", тобто на посилення репресій відповідає різким опором, непримиренною ворожістю системі.
Таким був Василь Стус.
З ним було складно багатьом співв'язням і особливо співкамерникам, бо таборова етика вимагає підтримки всіх акцій протесту товариша, а в багатьох на це не було ні психологічних сил, ні фізичного здоров'я.
Поета також ненавиділа адміністрація, бо кожен його протест супроводжувався службовими неприємностями і нагінками по службі. Але ще гіршим було те, що поведінка і постать Василя Стуса постійно і нагло підтверджувала: я людина, а ви?
1972 рік
Грудень. Василь Стус прибув етапом у табір ЖХ-385/3-5, селище Барашево, Мордовської АРСР. Василю Стусу "присвоєно" нагрудний знак № 200.
1973 рік
15 травня. За відмову носити нагрудний знак Стусові В.С. оголошено догану.
17 травня. За відмову носити нагрудний знак і невиконання норми виробітку поет позбавлений права на закупку продуктів харчування терміном на один місяць.
21 травня. За відмову з’явитися на ранкову перевірку позбавлений чергового побачення.
24 травня. За відмову носити нагрудний знак, куріння в строю і невиконання вимог контролера переведений в штрафний ізолятор на 7 діб.
22 серпня. За невиконання норм виробітку, нетактовне поводження з представниками таборової адміністрації зі Стусом проведено бесіду.
27 грудня. За відмову виконати вимогу чергового контролера і неявку на виклик до адміністрації поетові оголошено догану.
30 грудня. Фрагмент "річнk]" внутрішньої характеристики на в'язня Василя Стуса: «...Полон злобы в адрес администрации, судебных органов и по отношению политики КПСС. В адрес этих органов высказывает клеветнические измышления, как например: его эксплуатируют, а деньги забирают для откорма работников КГБ, ИТК-3 и т. д. Поддерживает антисоветски настроенных осужденных и сионистов. Сам объявлял несколько голодовок от одних до пяти суток. В индивидуальном трудовом соревновании участвовать отказывается. В работе самодеятельных организаций участия не принимает... Проводимые политико-массовые мероприятия посещает нерегулярно. Вину свою не признает. Считает себя жертвой репрессий Советского государства над советской интеллигенцией. Постоянно высказывает недовольство исправительно-трудовой политикой в СССР».
1974 рік
8 січня. За невиконання вимог адміністрації, постійне порушення внутрішнього розпорядку і самовільний виступ перед строєм засуджених на перевірці переведений на утримання в приміщення камерного типу на шість місяців.
13 січня. За порушення розпорядку позбавлений права закупки продуктів харчування на один місяць.
Лютий. Характеристика на Стуса В.С. за підписом майора Алєксандрова і начальника колонії Бойкова: «С прибмтием в ИТУ ЖХ-385/3 определен работать мотористом на пошиве рукавиц. Данную специальность освоил быстро и с января 1973 года стал ежемесячно выполнять нормы выработки на 102—111 % до июня 1973 года. С августа ухудшил свое отношение к труду... Участвовать в трудовом соревновании отказывается, производственные собрания часто не посещал. На Всесоюзний воскресник 22 апреля 1973 года не вышел. Трудовое соревнование считает никчемным делом. Требования внутреннего распорядка и режима постоянно нарушал — в мае месяце 1973 года сорвал со всей одежды пришитые ему ранее нагрудные знаки и отказывался носить их до июля 1973 года. За данное нарушение подвергался наказаниям: объявлен выговор, лишался очередного свидания, запрещалось ему покупать продукты питания в ларьке на один месяц и водворялся в ШИЗО на семь суток... В обращении с работниками ИТУ, контролерами по надзору вел себя высокомерно, дерзко, не скрывал своей ненависти к ним... Работников администрации называл садистами, якобы они его эксплуатируют, забирают деньги из его заработка для откорма работников КГБ и администрации. За неявку по вызову на беседу в комнату контролеров ему 28 декабря 1973 года объявлен выговор. 11 января 1974 года переведен на содержание в помещение камерного типа за самовольное выступление перед строем осужденных на вечерней проверке с клеветнической речью на исправительно-трудовую политику по поводу смерти в больнице осужденного Клеманскиса. Проводимые политико-массовые мероприятия посещал нерегулярно, но когда на них присутствовал, то старался задавать провокационные вопросы, сопровождая их личными комментариями, переходящими в попытку обосновать их своими антисоветскими взглядами. Вместо выданной одежды лагерного образца, носил подобранную, выброшенную другими осужденными спецодежду.
Участвовал в трех голодовках: 20 мая 1973 года объявлял трехдневную голодовку по поводу недовольства содержанием осужденных в ИТУ... С 4 по 6 сентября 1973 года голодал в связи с годовщиной его осуждения и в знак протеста против исправительно-трудовой политики СССР, якобы по поводу репрессий над советской интеллигенцией. С 5 по 10 декабря 1973 года голодал в связи с годовщиной «Декларации прав человека» и якобы попранием этих прав в СССР. В личных беседах ведет себя высокомерно, дерзко, вину свою не признает, пытается оправдаться методом клеветы на КПСС, Советское государство и исправительно-трудовую политику СССР».
25 березня. За відмову вийти на роботу позбавлений права закупки продуктів харчування на один місяць.
6 серпня. За відмову від роботи проведена бесіда.
1975 рік.
11 лютого. За порушення внутрішнього розпорядку оголошено догану.
3 березня. Лист до Верховного Суду РРФСР на захист В.Чорновола.
4 квітня. Одноденна голодівка на знак протесту проти жорстокого поводження з ув’язненими в карцері.
14 квітня. За невихід на ранкову перевірку оголошено догану.
30 квітня. За відмову від роботи позбавлений чергового побачення.
Червень. В Самвидаві опубліковано відкритий лист Івану Дзюбі.
4 липня. За порушення форми одягу проведено бесіду.
16 липня. Кримінальник Сидельников напав на Стуса і завдав йому поранення „заточкою” за те, що поет звинуватив Фрідріха і Малишевського (друзі Сидельникова) в кражі у інших в’язнів продуктів харчування і медикаментів. Різке загострення виразки у В.Стуса. Сидельникова покарано 15 добами карцеру. Протягом усього ув’язнення письменникові не давали вікаліну, а коли необхідні ліки, попередньо отримавши дозвіл адміністрації, присилала дружина, бандероль повертали.
22 липня. За відмову вийти на вечірню перекличку оголошено догану.
Липень. Підписав звернення політв’язнів в Комісію законодавчих пропозицій ВР СРСР, в якій формулювалися 4 принципи законодавчої реєстрації статусу політв’язня.
2 серпня. Втрата свідомости внаслідок загострення виразки шлунку і внутрішнього крововиливу. Від смерті врятувала голодівка, оголошена жінками-політв’язнями сусіднього табору (Н.Світлична, І.Стасів-Калинець, Н.Садунайте та ін.). Під ранок поетові було надано допомогу таборовим лікарем, який пізніше подякував жінкам за оголошення голодівки, бо інакше б „не врятували”. Замість лікарні етап спецконвоєм до Києва на „бєсєду”: представники КДБ мали надію, що хворий Стус підпише покаяння, аби вижити. Дружину, Валентину Попелюх, запросили до Київського КДБ, але побатися не дозволили...
10 грудня. Операція в Ленінградській лікарні для в’язнів ім. Гааза. Під час операції короткий час В.Стус знаходився у стані клінічної смерти. Видалено 2/3 шлунку.
Грудень. 10 днів етапу в Мордовію. Табір ЖХ-385/17 (селище Озерне в Мордовській АРСР). Єдина їжа під час етапу — оселедець і вода.
1976 рік
Лютий. Надіслану Стусові посилку з ліками і продуктами повертають дружині. За різку критику адміністрації Стуса позбавлено дієтичного харчування.
4 червня. За порушення розпорядку позбавлено права закупки продуктів харчування на один місяць і права отримати посилку.
14 червня. За систематичне написання скарг, в яких Василь Стус допускав «наклепи та образи на адресу адміністрації ВТК”, поета переведено в штрафний ізолятор на 14 діб без виведення на роботу.
19 червня. За образу адміністрації ВТК під час етапу в штрафний ізолятор поета позбавлено права на чергове побачення.
Початок липня. У В.Стуса вилучено рукопис збірки „Палімпсести” для "перевірки".
15 липня. В.Стус відмовився від радянського громадянства.
«В Президиум Верховного Совета ССР.
Я украинский литератор, репрессированный по политическим мотивам в январе 1972 г.
Фактически меня осудили за стремление к социальной справедливости, ибо нашлись силы, которые вначале отнеслись к этому стремлению резко враждебно, а впоследствии назвали его преступной склонностью, ведущей к антигосударственной деятельности.
Я ратовал за демократизацию — это было расценено как попытка оклеветать советский строй; моя любовь к родному народу, моя озабоченность кризисным состоянием украинской культуры были квалифицированы как национализм; мое неприятие практики, на почве которой вырос сталинизм, бериевщина и другие подобные явления, восприняли как особо злостную клевету. Фактами пропаганды и агитации были признаны мои стихи, литературно-критические статьи, официальные обращения в ЦК КП Украины, Союз писателей Украины и другие органы.
Следствие и суд, по сути, перечеркнули все мои надежды на какое-либо участие в литературном процессе, надолго лишили меня человеческих прав. Все мои произведения — поэта, критика, переводчика, прозаика — были поставлены вне закона, а мой 15-летний труд был конфискован и, может быть, в значительной мере уже уничтожен.
В условиях неволи я испытал на себе еще большие унижения, больно ранящие мое чувство человеческого достоинства.
Скрепя сердце, я долго удерживался от рокового шага — отказа от гражданства (я считаю себя несправедливо осужденным). Я надеялся, что в ближайшее время мое правовое положение, как и моих товарищей, будет восстановлено, а взятый курс на ожесточение внутриполитического климата будет пересмотрен — хотя бы ввиду его очевидной бесперспективности.
Оказалось, что я ошибался.
Репрессии 1972 г. показали, что в дискуссии с украинскими «диссидентами» власти не нашли более убедительных аргументов, чем применение силы. А лагерные условия убедили в том, что пространство применения этой силы не знает пределов. Год назад я уже находился на грани смерти.
Совсем недавно, 14.V.1976 г., из-за моего отказа лечь в больницу без книг, на меня надели наручники, ругая при этом площадной бранью и награждая пинками. Все болит вот уже два месяца, но нанесенное мне моральное оскорбление куда ощутимее. Я подал на обидчиков в суд, в отместку меня подвергли новым наказаниям, продемонстрировав тем самым мою полную беззащитность перед здешним законом. Не остановились даже перед тем, чтобы человека, недавно перенесшего тяжелую операцию (резекция желудка), бросить на две недели в штрафной изолятор — якобы за клевету, содержащуюся в жалобах. Это настолько выходило из ряда обычной практики и лагерных наказаний, что вызвало двухнедельную голодовку восьми заключенных зоны, голодовку, которую администрация фактически спровоцировала своими действиями.
Добавлю к этому нещадную конфискацию писем ко мне, систематические аресты стихотворений, которые я переписываю в письмах к родным, реальную угрозу потерять рукописи своих лагерных стихотворений при освобождении, фактическое нелечение, полное отсутствие статуса политзаключенного и т. д., и т. п.
Нечего и говорить, насколько эти факты резко контрастируют с декларируемыми в СССР принципами гуманности и правопорядка, насколько они противоречат закону и положениям хельсинкских решений.
Сегодня я пришел к выводу, что меня сознательно низвели до положения неодушевленной вещи, оприходованной по ведомству имущества КГБ.
Анализируя реакцию местных властей на мое обращение к Вам от 15.ІV.1976 г., я убедился, что репрессивные органы в лице КГБ при Совете Министров УССР прямо подталкивают меня к решению об отказе от советского гражданства. Это можно понять: ведь я украинский патриот, а с такой атрибуцией мне гарантирована пожизненная опека сыскных служб.
Итак, я заявляю: оставаться подданным СССР больше не считаю для себя возможным, а потому прошу выдворить меня за пределы страны, в которой мои человеческие права попираются столь бесцеремонным образом.
Решиться на подобный шаг слишком тяжело, но удержаться от него в создавшихся условиях, оказывается, еще тяжелее. Василь Стус».
Серпень. Розформовано табір ЖХ-385/17. Поет в цей час знаходиться в таборовій лікарні. Під час розформування табору зі Стусових речей вилучено рукопис збірки „Час творчості”.
15-20 серпня. Поета привезли в табір ЖХ-385/19, де ознайомили з актом знищення вилучених у нього віршів — фактично всього поетового доробку, написаного в ув’язненні.
20 серпня. За образу контролерів під час проведення у Василя Стуса обшуку, поет позбавлений права на чергове побачення.
25 серпня. За образу адміністрації ВТК і невиконання вимог контролерів позбавлений права закупки продуктів.
30 серпня. За відмову вийти на вечірню перекличку Стуса на 13 діб кинуто у штрафний ізолятор без виводу на роботу.
Осінь. Зошит з „Палімпсестами” повернуто поетові (з 50 вилучених у Стуса зошитів із віршами повернуто було менше 10).
10 листопада. За порушення внутрішнього режиму поета на 13 діб поміщено у штрафний ізолятор з виводом на роботу.
5 грудня. В.Стус підтримує вірменських політв’язнів П.Айрікяна, А.Аршакяна та Р.Маркосяна, які надіслали в Президію Верховної Ради Вірменської РСР заяви з вимогою легалізувати Національну об’єднану партію Вірменії і провести в республіці референдум про самовизначення.
10 грудня. Надія Світлична надіслала на адресу ЦК КПРС листа (пізніше поширеного в Самвидаві) з інформацією про те, що „поэту В.Стусу перед отправлением на сложную операцию желудка зашили в полу бушлата подслушивающий аппарат, а потом забрали у него около 800 стихов и переводов. Руководил этим детективным водевилем начальник оперативного отдела ЖХ-385/3 капитан Шалин... не без участия майора Шорина”.
1977 рік
11 січня. За добу до закінчення терміну ув’язнення Василя Стуса взято на етап до місця заслання.
Січень. Характеристика на в’язня Стуса В.С., підписана начальником табору ЖХ-385/19 Нікуліним та начальником загону Хлєвіним:
«Стус... проявил действия, оскорбляющие представителей администрации мест лишения свободы (систематически писал жалобы клеветнического содержания), за что 25 марта 1974 года запрещались покупки продуктов питання на один месяц; 14 апреля 1975 года объявлен выговор; 30 апреля 1975 года лишен очередного свидания; 21 июля 1975 года объявлен выговор; 8 июля 1976 года лишен права покупки продуктов питання на один месяц; 14 июля 1976 года выдворялся в ШИЗО на 14 суток; 19 июля 1976 года лишен очередного свидания; 28 августа 1976 года лишен очередного свидания; 23 августа 1976 года лишен права покупки продуктов питання на один месяц; 30 августа 1976 года выдворялся в ШИЗО на тринадцать суток; 10 ноября 1976 года выдворялся в ШИЗО на тринадцать суток... Систематически пишет жалобы в различные инстанции, в которых излагает клеветнические измышления в адрес политики партии и Правительства СССР, не скрывает своей злости и ненависти к советской действительности».