На тихі води і на ясні зорі паде лебідка білими грудьми. Вдар блискавко, і громе прогрими, коли не розпростерти крил — у горі. Зелені села, білі городи і синь-ріка, і голуба долина, і золота, як мрія, Україна — о не зникайте! Краю мій, зажди мене на смертні кидати пороги і навертати на тверді путі. Там, де копита кóня вороного розбризкали геть ярі іскри, ’дного із днів була відкрилася дорога, та при самій урвалася меті.
dvstus@gmail.com
Інші публікації з "Збірка "Палімпсести""
"Зазираю в завтра — тьма і тьмуща..."
30 вер.
ПОВЕРНИ МЕНІ НІЧ... (одна з перших публікацій Василя Стуса в незалежній Україні)
10 лип.
"Це місто – давніх мрій..."
4 черв.
"На вітрі палає осика..."
31 трав.
"Ту келію, котра над морем..."
2 трав.
"Як добре те, що смерті не боюсь я..." // "Qué alivio no temer a la muerte..."
29 квіт.
Більше статей