Ну й сон — нападати не хоче

Ну й сон — нападати не хоче, все никає, ніби мана! У тата заплакані очі, а мама бліда і сумна. І звівши свій погляд на маму, татусь мій благає — рятуй. О дай прихистити руками синочка тяжку самоту. Не треба, мої голуб’ята! Біда мені ваша болить. Уже задаремне бажати у щасті та радості жить. Принишклі тремтять коридори, заходить в душі на грозу. Як серце зростає просторе! Сльоза побиває сльозу. 18.1.1972