ОЗЕРО КИСЕГАЧ

Сурмлять прощання дальні журавлі, на пізніх ватрах догоряє осінь, і обрію зеленувата просинь, мов кораблі, гойда гірські шпилі.

Тривожить вітер віти чорних сосон, колише біля пристані човни, берез хвилює неспокійні сни, ворушить хмар улежані покоси.

І місячна доріжка ув імлі лягла сріблястим спалахом на хвилі. Окрилля хвиль — неначе гуси білі! проблисне і розтане віддалі.

Та зорі, як медузи, брижать воду: в'юнкі маленькі рибки золоті хлюпочуться в холодній самоті. Пантрує місяць їх цнотливу вроду.

Прощай, Урале, радісна покаро! Натужно хвилі в берег б'ють і б'ють, немов прощальні поцілунки шлють, лиш чути серця трепетні удари.

Хай відсурмили дальні журавлі, хай сурми вранці виграють тривогу,— та хороше на цій землі, їй-богу, тривожно й хороше на цій землі.

Озеро Кисегач

XI. 1962

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.