На нашій молодій воді тепер ані човна. Чадіють пасма молоді — то бариться весна. Ще герметичний стогін верб не влився в жили віт, а вже пожовклий стовбур стерп, глухий, як динаміт. Як закорковане вино, беріз шумує сік, він чує небо, ніби дно, а землю — гирлом рік. Іще на ранньому лужку не кільчиться моріг
(був виплів стежечку витку, а душ — не поберіг рахманно пагорбами ріль води — рахманно — вис малий метелик, наче біль малий на крилах ніс — рахманно — пагорбами ріль він ріс і даленів...
Вальочку, люба моя, благословенна Ти в женах! Вітаю Тебе — з нагоди синового ювілею. Дякую. За листа Тобі — дякую. І за те, що Ти мені — як зоря промінна — в цій пітьмі — дякую. Цілую! Твій Василь /З листа до дружини від листопада, 1974 р./
Під ятаган татарських зіль сумний наш човен плив і — переспраглий носорог — біг місяць молодий. Він плеса бив — торох-торох! аби добуть води). На чорній молодій воді — ані тобі човна. Лиш миче пасмуги руді задумана весна.
Березень 1968 року
Вірш зі збірки Василя Стуса "Зимові дерева". 19 червня 2026 року Валентині Попелюх мало б виповнитись 88 років.