На нашій молодій воді тепер ані човна. Чадіють пасма молоді — то бариться весна. Ще герметичний стогін верб не влився в жили віт, а вже пожовклий стовбур стерп, глухий, як динаміт. Як закорковане вино, беріз шумує сік, він чує небо, ніби дно, а землю — гирлом рік. Іще на ранньому лужку не кільчиться моріг
(був виплів стежечку витку, а душ — не поберіг рахманно пагорбами ріль води — рахманно — вис малий метелик, наче біль малий на крилах ніс — рахманно — пагорбами ріль він ріс і даленів...
Під ятаган татарських зіль сумний наш човен плив і — переспраглий носорог — біг місяць молодий. Він плеса бив — торох-торох! аби добуть води). На чорній молодій воді — ані тобі човна. Лиш миче пасмуги руді задумана весна.
Березень 1968 року
19 червня — день народження Валентини Попелюх, дружини Василя Стуса, адресатки його листів, поезій і внутрішніх звернень.
У березні 1968 року Стус написав вірш «Пісенька для В.», що увійшов до збірки «Зимові дерева». У цій поезії немає прямого портрета Валентини, але є ніжність, тривога, весняна напруга й дуже стусівське відчуття любові — не як спокою, а як живої сили.