Ще й до жнив не дожив, ані жита не жав, не згубив, не лишив. І не жив. І не жаль. Тьмавих протобажань заповітна межа: ці напасті зі щастям давно на ножах. Безборонно любити заказано край, а зазнав би ти, світе великий, добра. В смерть задивлені очі. Отерпла душа і навчає, і врочить: тобі кунтуша вже довіку не мати, а чорний бушлат — він як батько, і мати, і дружина, і брат.
19.1.1972 р.
Тюрма попереднього ув'язнення Київського КДБ, 7-й день після арешту