Заким пролізеш у голки вушко — обдерешся, як пес в шелюгах. Все побільше — лишаєш із одягом, все поменше — з собою.
На тім боці, вузькім, мов шпара, ніби цвинтар обпатраних душ. На тім боці — стільки всякої всячини, а ти, як бубон, голісінький.
Підв’язали в раю нитками сороміцьке тіло твоє. Набігає брижами обурення, жаль — брижиться.
На цім боці стаєш, мов матінка народила, випрямила до губ. На цім боці — все на одну мірку. Все — плазує.
травень1964 року
Вірш датовано травнем 1964-го. Це час закінчення першого курсу аспірантури Інституту літератури ім. Т.Г.Шевченка АН УРСР. З одного боку аспірантура відкривала райдужні особисті перспективи, з іншого - такий шлях зобов'язував бути "правильним" до ідеологічних вимог часу. Звідси й тема: шлях грішного до міщанського раю радянського науковця. Вірш – красномовне свідчення наростання внутрішнього етичного конфлікту поета з довколишнім офіційним науковим середовищем, в якому Василь Стус дедалі більше відчував себе чужорідним тілом.