"Сосна із ночі випливла, мов щогла..."

Сосна із ночі випливла, мов щогла, грудей торкнулась, як вода — весла і уст — слова. І спогади знесла, мов сонну хвилю. І подушка змокла. Сосна із ночі випливла, мов щогла, і посвітилась болем далина. Кругом — вона, геть доокруж — вона, та тільки терням поросла дорога. Сосна росте із ночі. Роєм птиць благословенна свінула Софія, і галактичний Київ бронзовіє у мерехтінні найдорожчих лиць. Сосна пливе із ночі і росте, як полохке вітрило всечекання. А ти уже — по той бік, ти — за гранню, де видиво гойдається хистке. Там — Україна. За межею. Там. Лівіше серця. З горя молодого сосна спливає ніччю, ніби щогла, а Бог шепоче спрагло: Аз воздам!

Київ. Софія.

Первісний варіант вірша написаний в тюрмі Київського КДБ у 1972 р. Проте рукопис "Часу творчості" поетові так і не повернули, а тому існують пізніші варіанти написані з пам'яті чи й створені заново в Мордовії та на засланні. Вірш включений у збірки "Час творчості" та "Палімпсести".

Софію поету було видно з вікна слідчих кабінетів Київського КДБ.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.