Цитати09 березня 2021

Василь Стус про вірші Шевченка на засланні

Автопортрет Шевченка 1847 р.

"Як на мене, то був той же, досудовий високий рівень (майже без деформації) продовжуваної й ширеної, простореної тематики, потім були спогади з часів каземату, а далі — спогади з життя-сну — з напівзабутого вчора, що перед тим, як загаснути, спалахувало увостаннє побільшим огнем.

І думаю, що й термін останнього спалахування — приблизно той же — 3-4 роки. Потім заходить темінь. Ще потім — заходить мовчання, бо на Кос-Аральських пісках ростуть самі шпичаки і “з темної комори“ вже нікуди й визирати. Коли-не-коли допікає здавненілий біль, зрідка згадається те, чого ще не згадував, але багато з минулого пішло за часом: віршів із того вже не буде.

Шевченко не писав, коли не чув стихії, він ще не знав, щó то інтелектуальна поезія, формальні завдання ets. Коли не писалося, він не писав. А коли й писалося — по тих Оренбургах і Кос-Аралах, то часто це були проби, чи ще тримається огризок олівця між пальців. Нарешті поетова образна стихія творила нові візерунки, досить часто видно: вірш тримається тільки дещо виміненим візерунком. Тематичної новизни вже нема. Є новизна, сказати б, композиційна. Та й та не бозна яка. На мене особисто ці вірші справляють враження як психологічний документ — про що і як мислилося йому, яким настроям він підупадав на схожій самоті. Признаюся, мені шкода, що не прочитав З.Тулуб “В степу безкраїм за Уралом“ — авторка була мудра і знала, що то є безкраїй степ. І скажу, що — при відповідних можливостях — міг би зайнятися реставрацією його тодішніх буднів, бо трохи досвіду є — як свого, так і спостереженого. Але, але, але..." (З листа до батьків від 13-17.06.1975 р.).

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.