Експериментальна збірка, безпосереднім поштовхом до написання якої стала брутальна смерть (вбиство) Алли Горської 28 листопада 1970 р. А домінуючим тлом – абсурд (на тлі і в контексті якого твориться людське життя).
У 1970-му саме триває суд над Валентином Морозом - автором однієї з найяскравіших книжок українського самвидаву, що має назву “Репортаж з заповідника імені Берії” та зароджується самвидавчий “Український вісник”, який очолив щойно звільнений Вячеслав Чорновіл. Всім ставало по-справжньому страшно, але дехто ще робить спроби опиратися.
Всього поетом було надруковано 12 примірників збірки (дві закладки по 6 копій кожна), якою, судячи з зізнання поета Василеві Захарченку, Василь Стус залишився не надто задоволений — “щось ніби не те, що малося б вийти…”
Для «Веселого цвинтаря» характерний вільний експеримент із формою: традиційна строфіка “На Лисій горі...” сусідує з вільною від рим поетичною нібип’єсою “Ця п’єса почалася вже давно...” та цілком аванґардним “Вперіодрозгорнутогобудівни...”.
Надзавдання збірки - відтворення духу доби - досягалося дещо неприродним сусідством епічності з сюром, переростанням трагіки в абсурд і навіть комедію, а також максимальним наголошенням на самотній беззахисності людини в умовах люмпенізації суспільства, очищеного від «зони приватного» (“Вертеп”, “Ось вам сонце...”, “Я йшов за труною товариша...” та інші).