Дорогий Дмитре,
ну, от, Тобі вже сімнадцять років. Я й не зогледівся, коли це сталося. Для мене Ти — мов янгол, що спустився з хмарки. Для мами, звичайно, ні: для неї Ти вічний. Не знаю, чи поздоровляти Тебе з цим ювілеєм юності. Зрештою, всяке поздоровлення з днем народження — для мене зрозуміле не зовсім. Які наші заслуги — в тому, що виповнилося 20 чи 40 літ? Такий уже етикет. Може, це — од людського бажання побільшити сферу свят: аби було видніше, світліше, мов од штучних лампіонів.
Що ж Тобі побажати? І чи маю я право на те, щоб Тобі бажати? Це одне з найдразливіших питань у моїх усе-далеких стосунках із Тобою. І все ж побажаю: живи по-своєму, нікого не беручи за абсолютні взірці. Бо всі взірці (принаймні, більшість із них) — свідчення життьових поразок. Твій життьовий шлях — чергова з них. Коли я був у Твоєму віці, то вважав, що я всесильний, усемогутній, як бог. Приємно, що було таке відчуття. Навіть згадувати — приємно. Хоч згадую — із усмішкою. Зі скептичною. Я далеко не всесильний, як бачиш.
"...живи по-своєму, нікого не беручи за абсолютні взірці. Бо всі взірці... свідчення життьових поразок..."
Бери од кожної пори свого життя те, що вона тобі пропонує. Вимагати од часу — і немудро, і негідно, може. Але — і не пливи за течією. Будь собою — тобто, виробивши тверді орієнтири, що таке добро і що зло, виростай у їхньому магнітному полі, аби по ньому все в тобі скристалізувалося (так Вернадський писав, згадуючи геологічні структури). Ідеал є один — добра і справедливості, чесності і любові. Іншого, мабуть, нема. Ще додам — ідеал краси.
Зле жити без ідеалів, але не менше зле — з ідеалами. Втім, уточнити смисл слова “жити“ я б не наважився: у мої 46 років воно таке ж таємниче, як і в Твої. Роки пішли тільки на те, щоб сказати: і не це, і не це, і не це. Не знаю, чи Ти повторював ці слова, чи, може, тільки допоминаєшся: життя — це праця, любов, футбол, боротьба, щастя, мандри, навчання і т. д. Стверджуєш, щоб завтра засумніватися: воно — не тільки праця, любов, футбол і т. д. Людина існує не пізнанням (хоч — і пізнанням), не працею (хоч — і працею), не любов’ю (хоч — і нею). Людина живе, щоб жити. Дуже неокреслено, але окресленіше не сказав ще ніхто. Намагайся зрозуміти інших людей, бачити в їхніх життях їхню правду, яку треба приймати, а не оспорювати. Отож, суди про людей не зі своєї позиції тільки, а й з їхньої. Ще краще — з кількох позицій. А як би вчинив тут П’єр Безухов чи Роберт Джордан чи Мартін Іден, наприклад? Для цього треба мати щедре серце. Живуть же по-своєму дерева і квіти, жаби і ластівки, щурі й соколи. І претензій до них ніхто не ставить. Так і люди.
"Любов — то, може, єдина справжня квітка, подарована людині богом..."
Щедре серце — дається любов’ю. Великою любов’ю, більшою за тебе. У Твої літа найголовніше, може, вчитися любити. Вміти любити — то велике вміння. Не знаю, чи є в Тебе дівчина. Коли є (чи — коли буде) — намагайся, щоб вона була вища за Тебе. Тобто, щоб Ти дотягався до неї, а не опускався. Коли ж вона надто земна, то вигадай її — небесною, і вона стане небесніти. Але краще, щоб у неї було і землі, і неба. Дівчина має надати Тобі змогу — кращати, а не гіршати. Любов — то, може, єдина справжня квітка, подарована людині богом. Тільки в любові людина розумна. І навіть: що більше, дужче любиш — то розумнішаєш. Інших квіток, кращих за цю, квітку любові, я не знаю. Не знай поганих дівчат — хай вони для Тебе просто не існують (я, скажімо, в свої 46 років просто не вірю, що бувають жінки, які лаються, обманюють, продаються і т.д. і т.п.). У мене, слава богу, такого досвіду не було. І тішу себе тим, що знайомі дівчата моєї молодості ставали кращі коло мене (а я — коло них).
Так було і з мамою-Валею — найкращою, найлюдянішою, найцнотливішою моєю дівчиною: я став кращий од неї, вона — од мене. Я дякую Долі, що Валя — моя дружина, мама мого сина (у мене прекрасна мама — бабуся Їлинка, у мене прекрасна дружина, так схожа — у моїх очах — до моєї мами).
Далі. Хочу, щоб Тобі було приємно — і з людьми, і на самоті, і з однолітками, і зі старими людьми. Хочу, щоб Ти зростав — діаметром своєї душі. Намагайся бачити добре не тільки там, де блищить (спелеологія, Прип’ять, мандри, спорт), а й там, де ніякого блиску (копання землі чи прибирання квартири, заняття наукою і т. ін.). Музику вподобати легше, аніж крутити гайки. Але і те і те — людські заняття. Будь добрий до людей і намагайся віддавати їм більше, ніж брати (ще краще: не бачити різниці між віддаванням і бранням, але це надто складно — на твої літа). Не будь злопам’ятний і мстивий, хоч і не дозволяй плювати в свою кашу.
Стеж за своїм тілом. Для цього слід займатися делікатним спортом (найкраще — спортивна гімнастика). Вчися зграбно ходити, вчись танцювати. Ходи з мамою в концерти — привчайся до музики — не тільки естрадної, а й класичної, народної.
Не намагайся читати багато: намагайся старанно всотати в себе прочитане. Для цього: не читай дурниць, а — класику. Вчись розуміти поезію, малярство, архітектуру, красу будь-якої роботи і ремесла (вправний шофер, велосипедист, землекоп). Учись гарно їсти, пити, дихати, дивитися, слухати, мріяти, копати, лежати.
А поки що — завдання (Тобі і мамі): перепишіть мені обидва реквієми Рільке в перекладі Пастернака; всі мої сонети до Орфея (їх біля 60), нехай мама докінчить “Пісню блукача“ — німецькою мовою. Передплатіть для мене, коли ще можна, такі журнали: Наука и общество — індекс 71134, Культура — 71135, Перспективы - 71136. У бандеролі січневій хай буде один тютюн. Більше нічого.
Тепер відповідаю: досі мав мамині листи аж до № 48. Бандероль мав, хоч теплої білизни мені не видали. Передплату на 1984 р. зробив. Гроші на рахунку маю. [Закреслено цензурою.] Переклав усі 10 елегій Рільке. Каторжна праця. Закінчив збірку своїх віршів “Птах душі“. У липні й вересні нібито пішли мої листи в Донецьк. Чи там їх дістали? В кінці вересня — замість конфіскованого листа післав телеграму (не знаю, чи пішла). Ні від кого, крім рідних, листів не маю. Дієти не дістаю. Нажив люмбаго і радикуліт, нирки, мабуть, непокоять (ішло каміння), але тут потрібні клінічні дані, а не своє відчуття. В цілому нічого страшного немає. Буває гірше, як кажуть. Займуся тепер перекладами французьких поетів і вивченням англійської мови. [Закреслено цензурою.]
Попрошу дуже — надіслати фотографію свою — Тебе, Дмитре (мама, спасибі їй, вислала свою). Дуже хочу мати добрі фотознімки бабусі Їлинки, Тані, тьоті Марусі.
Ось і вже. Не розписуюсь надто, бо й цей лист не знаю, чи пустять. Коли листів од мене нема — не хвилюйтеся. І не виніть мене, що не пишу. Самі ж пишіть частіше — коли б Ви знали, як мені потрібні Ваші листи!
Уклін рідним, друзям. Цілую маму-Валю, Тебе, синку, обіймаю.
Десь за рік-два Ти вже будеш солдатом. Коли то ми з Вами побачимося? Дасть Біг, якось діждемо зустрічі. Може, ще й на цьому світі.
На все краще! Сердечне — Василь
3.10.83 р.
Я буду думати про Тебе, сину, в Твій день народження — цілий день буду про Тебе думати. І хочу, аби Ти відчув те, що я думаю про Тебе, тужу за Тобою, люблю Тебе і покладаю на Тебе надії. Будь же молодцем!