Відчув себе - й досить, а чуєш, бідо: три серця, розпуклі наповна. І не береженого бог береже, а воля, а доля жертовна. Жертовна молитва, жертовна клятьба, жертовна любов і долоні, довіку не буде із мене раба, душа поневажить полони. Їй радісно вмерти, бо світ цей сліпить, бо суще не любить живого Яка ж бо ти гожа, засліплення мить. Та все проривайся до бога.
dvstus@gmail.com
Інші публікації з "Збірка "Палімпсести""
"Зазираю в завтра — тьма і тьмуща..."
30 вер.
ПОВЕРНИ МЕНІ НІЧ... (одна з перших публікацій Василя Стуса в незалежній Україні)
10 лип.
"Це місто – давніх мрій..."
4 черв.
"На вітрі палає осика..."
31 трав.
"Ту келію, котра над морем..."
2 трав.
"Як добре те, що смерті не боюсь я..." // "Qué alivio no temer a la muerte..."
29 квіт.
Більше статей