"Той, що про шанці Волгограда писав, якось кинув був — іще тут бувши — дотеп про Київ: славна флора, але ж фауна..." (Василь Стус про Віктора Некрасова у листі до Олега Орача від 22.11.1977).
(17.06.1911, р. Київ — 03.09.1987, Париж)
Письменник, мемуарист, дисидент, лауреат Сталінської премії з літератури.
Символічна для Києва 1960-х постать. Письменник, хто ще за життя став легендою. Літератор, який зробив простого солдата справжнім героєм війни.
Один із самих відомих киян XX ст. Був одним із взірцевих літераторів для молодого Василя Стуса, користувався великим моральним авторитетом в колі Івана Світличного.
Стрімко увірвівся в літературу в середині 1940-х. Одразу після Другої світової війни написав повість "В окопах Сталінграда", яка відразу привернула увагу представників спецслужб. Проте повість потрапила до Сталіна, тиран прочитав і нагородив автора премією (Фінансову частину письменник передав на закупівлю візків для інвалідів). Так Віктор Некрасов став не з/к, а авторитетним радянським письменником.
З Автобіографії від січня 1986 р.:
... народився у Києві... Батько - Платон Федосійович Некрасов, банківський службовець (1878–1917). Мати — Зінаїда Миколаївна Некрасова (Мотовилова) - лікар (1879–1970). Дитинство пройшло в Лозані та Парижі... до Києва родина повернулась у 1915-му. ... навчався в Київському будівельному інституті (закінчив факультет архітектури в 1936-му) та театральній студії при Київському театрі російської драми (закінчив у 1937-му)... працював архітектором, актором і театральним художником в театрах Києва, Владивостока і Ростова-на-Дону... ...на фронті був сапером, куди пішов порвавши свою бронь... Сталінград, Україна, Польща... у 1944-му після другого поранення демобілізований. З 1945 до 1947 р. працював у київській газеті "Радянське мистецтво". Повість "В окопах Сталінграду" видано загальним накладом в кілька мільйонів примірників і перекладено на 36 мов світу...
У близькому колі друзів Некрасова називали "Віком". За свідченнями товаришів Віктору Некрасову завжди був притаманний здоровий авантюризм і підліткова грайливість. Якось він зробив власний автопортрет у манері художника Аненського і підробив його "підпис" на роботі. Багато знавців сприйняли це за чисту монету. Підробляв Некрасов і поштові марки, які на пошті штампували і відправляли за адресою.
Некрасов багато подорожував, а потім друкував подорожні нотатки. Книга "По обидва боки океану" була жорстко розкритикована Микитою Хрущовим (1963), що призвело до конфліктів з владою та еміграції до Франції (1974). В еміграції Віктор Некрасов вів регулярні передачі на радіо "Свобода", став членом французького Пен-клубу та Баварської академії мистецтв.
Некрасов дуже любив Київ, і часто водив друзів улюбленими місцями. Саме він відшукав будинок Михайла Булгакова на Андріївському узвозі, домігся впорядкування могили невідомого солдата та створення меморіалу в Бабиному Яру. Письменник товаришував із багатьма українськими письменниками та діячами культури. За це його звинувачували в українському буржуазному націоналізмі.
У 1966-му Некрасов підписав листа 25 діячів науки і культури Генеральному секретареві ЦК КПРС з протестом проти реабілітації культу особи Сталіна, що стало початком його опозиційної громадської діяльності. У 1968-му р. підписав листа депутатам Верховної Ради СРСР щодо обвинувачувального вироку п’ятьом демонстрантам, які вийшли на Червону площу Москви з протестом проти введення військ до Чехословаччини, що є порушенням основних прав і свобод громадян. У 1969-му написав листа на захист Вячеслава Чорновола і виступив у Бабиному Яру в день 25-річчя розстрілу євреїв, що було в СРСР під забороною.
Люди з середовища Івана Світличного через Некрасова отримували художній та публіцистичний "тамвидав", тобто книги заборонені в СРСР. У 1972-му Некрасова виключили з компартії, а у вересні 1974 р. змусили емігрувати.
Напередодні в самвидаві з'явилася стаття Некрасова під назвою "Кому це потрібно?". У ній йшлося про 11-літнє цькування його як творчої особистості, яку влада дистанціювала від читача:
"Краще нехай читач обходиться без моїх творів... Я ніколи не принижуватиму свого читатача брехнею".
Серед товариства Некрасова були - Леонід Осика, Іван Світличний, Іван Дзюба, Семен Глузман і багато інших людей, які вважали, що життя надто коротке, аби плямувати його брехнею.