Вже котрий це до тебе лист

Вже котрий це до тебе лист — не знаю. Я пишу і пишу, не наважуся відіслати. І лягають літери на папір, мов сніг землю мережить, щоб небо проясніло до ранку. Не боронь мені — чуєш? — Не боронь мені втіху таку — зрідка писати листи, розмовляти й радитися з тобою. Повір — я не буду надокучати. * Нам не бачитись більше? Я це чула: щось обірвалось, так, як з канату обривається альпініст — головою вниз, у провалля, я це чула (передчуваємо завжди втрату), так, як чують наближення материнства. * У нас тепер провесна в селищі — десь гавкає песик — методично, немов коваль маленьким молоточком вистукує, проревів, пронісся, мов мотоцикл, ревом підперезавши вулицю, реактивний літак. Півні, мов лезом, морозне повітря прорізують, а від шахти чути гудіння вентиляційних моторів. * Нині в лісі блукала, наслухаючи світ, і на стежці, котрою колись ми з тобою бродили, наслухала забуті звуки твого голосу. Там усе, як бувало, тільки тебе... пробач — ти уже спохмурнів? Не треба, я більше ні слова. Пробач. * Весна йде несміливо. У лісі ледь перші проліски зойком вибухнули з-під снігу. Ми тут часто збирали їх разом. Ти ще пам'ятаєш? Даруй. * Лише голубою стрічкою накручувалась дорога, повільно і важко лягала, мов дріт на плечі електромонтера. Снувалися кроки, соталась стежа нескінченна і все нескінченне соталося, ніби стежа. * З гармошкою хлопці пройшли, горлаючи пісню веселу, сьогодні — свято, й вони трішечки напідпитку. Пройшли — протягли за собою пісню нескладну. * Навіть весни бувають печальні. О повечірня потомо! А стомлені люди — мовчать і мовчать — самотні спогадують. * Цілий день я сиділа в комісії виборчій, пізнавала, як ти любив пізнавати людей по очах, по устах, підборіддю, розрізняючи їх, мов курчат, на тих, що вилуплені з яйця, і тих, котрим матерній панцир повік не розбити. * Я думала: свого єства самотній ніколи не взнає. Один — тільки частка себе, засушене зерня. * А люди проходили, зашкарублими з холоду пальцями тримаючи обережно бюлетні, і кидали в урну і йшли, і зникали. І я дивилася їм услід. * Тиха ніч, і місячно-місячно. Ти, певне, й досі не спиш? В такі ночі не можна спати, гріх! (Не бійся: для тебе є денна покута). * Я вчора дістала збірку Андрія Вознесенського, читала і перечитувала "Осінь у Сігулді", і думала: для розлуки осені не чекають. Чи ж є для розлуки строки? — провесна і прощання. * Пригадалися роси ранні, пісня Романова, і тінями Елізіуму стали спогади, як ножі, неначе бреду босоніж і ноги проколюю, та немає стерні і пісні нема Романа. * Ось і ранок білий, як божевілля, Я не знаю, що робити з оцим листом. Ти дозволь мені, рідний, відіслати його. Страшно вранці з зорею руки заломлювати.

Natalia
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.