З гіркотою…

Коли ти спробуєш себе перервати, а я спробую перервати себе – жодному з нас не вдасться бути одночасно собою і кимось іншим. Як колоті рани, ми прагнемо вигоїтись. Але рани були раніше нанесені? тож, зустрічаючись разом, ми тільки тамуємо вічний біль. Завжди пробуєм доростати до себе (одвічний егоїзм людського серця!), але ніхто не може подвоїтись. Нас двоє. Завше двоє. (самітники, запраглі кохання, як пластиря, вінчаєм червоний гребінь плоті дешевою мішурою з універмагу). Перериватися ніхто не може з нас: наш крик: безсилий. Довго очікувана попереду, минає молодість, лишаючи тугу німого – за словом, тугу каліки – за ампутованими кінцівками. Коли нас облишає голодний біль, ми, нахиляючись над собою, прозріваємо в полисках синю вічність.

Natalia
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.