Перша збірка віршів Василя Стуса.
Рукопис книжки поет здав до видавництва “Молодь” у середині 1964 р. Обсяг – 137 сторінок.
Збірка складалася з трьох розділів: “Рожеве півколо”, “Біль — Білий день” та власне “Круговерть”.
Її поставили у видавничий план видавництва на друге півріччя 1965 р. Проте після виступу поета у кінотеатрі «Україна» 4 вересня 1965 р. набір книги було розсипано, а рукопис повернено авторові.
Повністю реконструювати текст авторської збірки неможливо. Річ у тому, що готуючи другу збірку віршів - „Зимові дерева” – Василь Стус не передруковував машинопис віршів, а просто підклав їх до нової книжки. Інші використав як чернетки, деякі з них пропали.
На підставі негативної рецензії на збірку Миколи Нагнибіди та текстологічного дослідження збірку „Круговерть” вдалося частково відновити.
Збірка «Круговерть» була збудована за хронологічним принципом: до першого розділу “Рожеве півколо” були включені вірші, написані ще до війська (до 1959 р.), до другого - “Біль — Білий день” — армійські (1959-1961), до розділу “Круговерть” — вірші, написані після 1961 року.
План кожного розділу був наступним: “1. Війна — солдати. 2. Праця. 3. Чуття. 4.Край. 5. Пейзажі”. Бракувало віршів виразно громадянського, пафосного звучання ні в реконструйованій збірці, ані в архіві поета відшукати не вдалося.
Розділ “Круговерть” пізніше став основою “Зимових дерев”, а тиому найважче піддається реконструкції..
Кожен розділ мав своєрідний заспів - вступний вірш. За змістом: емоційно-раціональне осмислення місця людини в просторі, світі, сьогоденні, спроектованому на вічність.
Цитати з рецензії Миколи Нагнибіди: “Молодий поет Василь Стус, судячи по окремим віршах, строфах, а то — і рядках — людина талановита… Можна… навести чимало вдалих поезій, гарних строф з поезій Василя Стуса. Але не вони, на жаль, визначають форму, зміст, дух усієї книги...
Перечитуєш... і дивуєшся з того, як молода людина, сучасник наших буремних, героїчних, а часом і драматичних подій, зуміла відмежуватися від них, заховатися від них у світ своїх дрібних переживань і невиразних прагнень.
Нова, найголовніша риса нашого суспільства — почуття колективізму, почуття спільності боротьби та інтересів, наче і невідомі автору...
Світ сповнений подіями історичного значення, працею мільйонів людей соціалістичного табору, які зусиллями своїми перетворюють світ, людину, дивують своїми відкриттями, подвигами все людство... Життя сповнене чудодійними проявами людського героїзму в ім’я великої мети.
Але все це (в більшості поезій рукопису) ― поза увагою В.Стуса. Його цікавить дріб’язок, далекий від життя. Його ліричне “я” захоплене дрібними переживаннями, умовною філософічністю, яка нічого спільного не має з справжньою філософією, яка вторгається в життя, в переживання людей, в їхні долі. Чи не тому в книзі зустрічаємо мало сюжетних поезій, а в ліриці переважає байдуже “міркувальництво”, яким поет абстрагується від живого життя, його героїв.
Хай не ображається Василь Стус за цю правду, бо саме в ній, на мою думку, найголовніший недолік рукопису” .