Даруйте радощі мої і клопоти мої — нещастя й радощі мої — весняні ручаї. Просвітле небо аж кипить, просвітле — аж кипить. Блажен, хто не навчився жить, блажен, хто зна — любить. О, кара земле, окрай гри, бери мене, бери, спасибі, що вгорі кипить сонце — угорі! Спасибі, що росте трава і що душа жива, і що біліє голова, і кільчиться трава. Спасибі, коли ти є ти, що ти — це ти і ти, що досить руку простягти — і край, і грай, і ти. І золота твоя габа — на руті, йа піску, і на руках, і на губах, і на моїм віку. Пробудь же завжди молодим, пробудь же молодим, в святому літеплі води ти сам стаєш святим. І хай-но очі як вода, хай — як жива вода — але ж бо й горе — не біда, і горе не біда.
VI.1969