Рільке Райнер Марія (Rainer Maria Rilke; 4.12.1875, Прага - 29.12.1926, Валь-Монт, Швейцарія) - один із трьох найважливіших поетів для Василя Стуса: "для мене є три поети - Гете, Рільке і Пастернак".
Філософську лірику Рільке більшість дослідників творчості поета трактує як "предтечу" екзистенціалізму.
Головні твори: поетичні збірки «Часослов» (1905), «Книга образів» (1902—1906), «Нові вірші» (1907—1908), «Дуїнянські елегії» (1923), «Сонети до Орфея» (1923); роман «Нотатки Мальте Лаурідса Брігге» (1910); монографії «Ворпсведе» (1903), «Роден» (1905).
Василь Стус особливо цінував "пізнього" Рільке.
Поет кілька разів бував в Україні, зокрема приїздив 1900 р. під час подорожі до Росії, яку називав своєю «поетичною вітчизною». Зацікавлення Україною у Рільке з'явилося під час розмов з художником Іллєю Рєпіним, з яким він познайомився під час першого приїзду до Росії (1899).
Поет відвідав Київ, Полтаву, Канів, познайомився з віршами Шевченка, побував у Києво-Печерській лаврі. Велике враження справили на нього паломники, що приходили до Лаври - у збереженні християнських традицій Рільке бачив шлях до спасіння людства. Вплив цієї поїздки бачимо в перших книгах збірки «Книга годин»: «Книзі життя чернечого» та «Книзі прощ».
1902 р. Рільке поселяється в Парижі, де певний час працює в майстерні скульптора Родена. Працюючи поряд з відомим французьким скульптором Роденом, Рільке навчився сприймати світ через річ, бачити космос у кожному з окремих предметів. Так виникають його поезії-речі («Фламінго», «Пантера»). У своїй творчості Рільке пройшов шлях від християнства до орфізму — людство має очиститися від гріхів та скверни, пробудитися й за допомогою поета-співця знайти вихід із темряви до світла. Ці філософсько-поетичні тенденції особливо відчутні у «Дуїнянських елегіях» та «Сонетах до Орфея».
Це час "зрілого" Рільке (1902—1908), виходять друком його основні поетичні книги та прозові твори. У 1917—1918 рр. поет переживає творчу кризу, спричинену Першою світовою війною і революцією. У 1919 р. Рільке переїжджає до Швейцарії, яка стає для нього другою «поетичною вітчизною». Тут починається третій період творчості поета, позначений створенням циклів «Дуїнянські елегії» «Сонети до Орфея».
Рільке працює там, де найбільше виявляється життєтворче, там, де це життєтворче вирує на якомусь генетичному, до зникомого дрібному мікробіологічному поверсі. Хоч це поверх не мікробіології, а генетики духу (здається, показово й те, що, прагнучи назвати це, вживаєш “фізіологічні“ терміни, бо термінології “фізіології“ духу не існує, замість неї користуємося паралелями, натяками, аби назвати невимовленне (Василь Стус. Лист до дружини від 10.11.1975 р.)