Молочною рікою довго плив, об мене бились білостегні риби, стояв нестерпний світ, як круча здиблений, а попід кручу зяяв чорний рів. Оце. Оце воно. Оце воно — лиш ти і я. І здиблений, як круча, високий світ. Ану ж, тебе я тручу, аби тобою запізнати дно Як зчервоніє річка молока потьмариться до вигусклої спеки день збрижиться, утеклий і далекий і тільки висхла, наче віск рука малу об'яснить свічку. Мов живиця, побагряніла обтікає ніч, по краплі скапуючи. Хай святиться
ця маячня, що стала при вікні і білою, мов неміч головою об шибу б'ється. Хай святиться сон і роками проритий, як прокльон цей спогад, що відроджений явою. 10.09.1970 р.
Ранній варіант вірша з "Веселого цвинтаря".