Цей став повісплений, осінній чорний став, як антрацит видінь і кремінь крику, виблискує Люципера очима. П’янке бездоння лащиться до ніг. Криваво рветься з нього вороння майбутнього. Летить крилатолезо на віття виголіле. Рине впрост на утлу синь, високогорлі сосни і на пропащу голову мою. Охриплі очі збіглися в одне - повторення оцього чорноставу, насилу вбгане в череп. Неприхищений, а чуєш, чуєш протяг у душі !
Natalia
Інші публікації з "Збірка "Веселий цвинтар""
"Молочною рікою довго плив..."
2 жовт.
"Зазираю в завтра — тьма і тьмуща..."
30 вер.
"Громадяни, дотримуйтесь тиші..."
27 вер.
"О самото незграбна..." - першопублікація
16 серп.
ПЕРША СУДОВА СПРАВА ВАСИЛЯ СТУСА (1972 р.). Том 1.
11 черв.
"Сто дзеркал спрямовано на мене..."
29 бер.
Більше статей