Цей став повісплений, осінній чорний став, як антрацит видінь і кремінь крику, виблискує Люципера очима. П’янке бездоння лащиться до ніг. Криваво рветься з нього вороння майбутнього. Летить крилатолезо на віття виголіле. Рине впрост на утлу синь, високогорлі сосни і на пропащу голову мою. Охриплі очі збіглися в одне - повторення оцього чорноставу, насилу вбгане в череп. Неприхищений, а чуєш, чуєш протяг у душі !
Natalia
Інші публікації з "Збірка "Веселий цвинтар""
"Сто дзеркал спрямовано на мене..."
29 бер.
In an attempt to escape my doubts & excerpts from the cycle "Pebbles" // Тікаючи від сумнівів..." & З циклу "Рінь"
5 січ.
"Ця п'єса почалася вже давно..."
27 лист.
ЛЮБОВ
7 лист.
"Веселий цвинтар": авторська версія. Самвидав. Примірник №1.
12 черв.
ВАСИЛЬ СТУС арабською
2 черв.
Більше статей