Наді мною синє віко неба

Наді мною синє віко неба, сіро-чорна, як земля, труна обшиває душу. Так і треба: вже остання лопнула струна, вкрай напнута сподіванням. Досить: бо немає стерпу. Твій кінець умовляє, научає, просить — згинь, коли спромога. Хай їм грець, тим літам, що будуть непрожиті. тож бери собі останній шлюб. Бо не зійде на каменю жито і сухий не розів’ється дуб. 5.II. 1972