Пригадуєш своє метро?

Пригадуєш своє метро? Щит, вагонетки, шпали? Коли душа цвіла добром, хоч і добра не знала, яке на смак воно. Коли робилось і творилось; там тихим голосом незлим так гарно говорилось про цілий світ. А Київ спав у нас над головою. Та вже тоді ти прочував час зустрічі з бідою, що закушпелить — не збагнеш, де гаряче, де зимно. Тепер доходь найдальших меж, як закуріла димно твоя ізвомплена душа, із неї біль валує. Але душа й без кунтуша і в злиднях козакує. 27.1.1972

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.