Щаблі життя: відслонення душі

Щаблі життя: відслонення душі промежи злежалих і сланцюватих одмерлих душ — старого родоводу нагірньої біди. Пропахлі смертю справіку неоговтаних бажань, що, в землю втоптані, підносять руку, неначе потопельник із води, — останній крик настрашеної волі, тим схарапудженої, що кінець видніший їм за самогамування- самовдоволення. Розкритий рот запрагнув окропитися водою своєї смерти. Ось — щабель останній твоїх щаблів. О порожнечо душ і порожнечо життєіснування на півдороги між життям і смертю. Бо до життя — і страшно, і далеко, і сил не стане. А до смерті — ближче, мов до коханки, що приступна завжди, твій голод погамує життьовий самою насолодою причалу. Тож хай крилом нас криє лебединя- смерть: моторошна і усеблага. 4.I I . 1972