Така хруска, така гучна уся моя кімната! Так м’яко встелена вона — їй-бо, не мулько спати. Шість з половиною — в один, чотири кроки — в другий. Блукаю нею, вражий син, неначе кінь муругий. Так дзвінко думається в ній — не нудно і не лячно. Але збігає з мене лій, хоч їсться дуже смачно. Машини шастають навкруг, неначе на параді. Папір, мій зловорожий друг, і тут мені завадить. Покинув я сумний підвал, лишив майдан Богдана, де гетьман огиря учвал кудись жене щорана. Я там давненько вже не знав, про справжні емпіреї, а тут Господь наобіцяв гетьманські привілеї. Доскочив радості я враз, коли на поверх третій мене провели на показ за буки і мислєті. Така хруска, така гучна уся моя кімната. Скрипить, як скрипочка, вона, та ні з ким танцювати.
18.1.1972 р.