Ці яблука тримала у руках

Ці яблука тримала у руках моя дружина. Зо три, зо чотири, напевне, днів. І на її устах лежала зморшка болю. Надто щирі були для нас минулих кілька літ. Здається, шість? Шість років ще й і місяць на сьомий. Похилився білий світ на вижалене соснами узлісся там, де вітри гудуть: «У-гу-гу-гу!» – ні спину їм нема, ні обереги. Прости мені, любове, цю жагу до мучених – і сущих, і полеглих, до бідних, кривджених, до жебраків, до кожного, хто, запізнавши горя, віддарував мені, здається, вчора людську біду за декілька віків.