Тут сни долають товщу забуття

Тут сни долають товщу забуття і виринають з теміні, як змії. Тут на кону забутого життя блазнюють, корчаться, як лицедії вертепних інтермедій. Тут живе ховається у смерк і так існує, пропахле смертю. Небо гробове за нами назирає і вартує, щоб не згубити. І в хапливий сон угнався гострий, ніби ніж, прокльон, і провертається в душі розверстій, бо він — найбільший ворог мій — спішить моєю кров’ю лезо окропить, щоб став і ти такий, як треба, — черствий.

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.