У затишку прожити не судилось

У затишку прожити не судилось: ударив грім — і зразу шкереберть усе пішло, що ніби тільки снилось, як життєіснування й життєсмерть. Тож іспитуй, як золото, на пробу коханих, рідних, друзів і дітей: ачи підуть крізь сто твоїх смертей з тобою вслід? Ачи твою подобу таки збагнуть — в передкінці життя? Чи серцем не жахнуться од ознобу, бо вже назад немає вороття, лиш відчайдушно стелеться дорога несамовитих? Скажуть — слава Богу? Та тільки шкода — збавлять без пуття собі віка — і тільки. Більш — нічого. 25.1.1972

Natalia
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.