"Утрачені останні сподівання..."

Утрачені останні сподівання. Нарешті — вільний, вільний, вільний ти. Тож приспішись, йдучи в самовигнання: безжально спалюй дорогі листи, і вірші спалюй, душу спалюй, спалюй свій найчистіший, горній біль — пали. Тепер, упертий, безвісти одчалюй, бездомного озувши постоли. Що буде завтра? Дасть Біг день і хліба. А що, коли не буде того дня? Тоді вже гибій. Отоді вже — гибій, простуючи до смерти навмання.

Похорон Алли Горської. Київ. Берковецький цвинтар. 7 грудня 1970 р.

Первісний варіант вірша був записаний на листку бе розбивки на рядки з повторами:

Нарешті вільний, вільний, вільний ти, Утрачені останні сподівання, Тож приспішись, йдучи в самовигнання, безжально спалюй дорогі листи товаришів і друзів і коханих, листи від батька, матері й сестри, невчасні сльози рукавом зітри, прибережи для днів невпізнаванних

Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.