"Золотокоса красуня..."

Золотокоса красуня на милицях. Зветься Оксана. Захоплена собою — вражена — зворохоб- лена гурмом хлопців, що, ніби в вольєрі, роздивляються на її непорочне голе каліцтво. Не дивіться. Заради Бога. Не дивіться. Ні про що не питайте. Не звертайтеся. Стійте, мальовані стовпи, ані кроку назустріч. Тримайте своє співчуття, як дулю в кишені, не виставляйте на спродаж. Ваші погляди — ляпаси від них зацвіли мої лиця змарнілі від вашої уваги я вся на голках. Дайте пройти спокійно. Забавляйтеся — ні ви до мене, ні я до вас чужі перехожі зовсім чужі — ви мені найрідніші. Невже ви не розумієте золотокосої красуні, що йде від брами нескінченно-довгою стежкою під нестерпним сонцем перевірити хорі легені? Їй нерадісно. Ні. Але вона осміхається, щоб гамувати сльозу, дихати киснем і не чути тлустої тіні, що, як пес, у кожен ступає слід.