"Я знав майже напевно..."

Я знав майже напевно, що він обікрав моїх друзів, зробив нещасною мою матір, а дружину призвів до сухот; і сповнений рішучості я подався до нього на розплату. — Де ти, мій кате? — гукнув я на весь знелюднілий зал, в якому кат проживає. На відповідь чотири реви, одбиті од стін, вдарилися об стелю і мертві впали до моїх ніг. — Де ти, мій кате? — гукав я удруге і втретє, чотири реви воскресали із мертвих, підводились догори і падали об землю. — Невже він здох? — вирішив я зраділо. Але повертаючись додому, побачив, що біля моїх дверей зупинилося дві ноги, дві руки й тулуб (голови не було). — Ти що тут робиш? — я застукав його зненацька, і з переляку дві руки, дві ноги й тулуб збіглися в тіло без голови. Вхопивши тіло без голови, я гукнув у порожню рурку шиї: скажи мені, де мій кат? — Не бий мене,— попросила рурка, йди до того будинка, де був. У першій кімнаті сидітимуть люди без голови, в другій — ще й без ніг, у третій — ще й без рук, у четвертій побачиш самі тулуби; а в п'ятій нічого не побачиш. Там є твій кат. Ти нічого не вгледиш, але повторюй і повторюй до безкінця все, що хочеш йому сказати. Тільки не вір очам своїм: він там, де його немає.

dvstus@gmail.com
Тільки аутентифіковані користувачі можуть залишати коментарі. Увійдіть, будь ласка.