Термін додаткового покарання - 1 рік камери одиночки.
За що? - За публікацію за кордоном нотаток "З Таборового зошита".
Коли написано? - 1982 рік.
Де? - Табір особливого режиму ВС-389/36.
Ким і як винесено за межі табору? - Литовцями Балісом Ґаяускасом (загальний термін ув'язнення - 37 років) та його дружиною Іреною Ґаяускене.
Ірена Ґаяускене: Це ж я винесла... Баліс Ґаяускас: На початку 1983 року ми сиділи з Василем Стусом у 20-й камері. Мені передбачалося побачення. Ці аркушики я взяв у нього, скрутив разом зі своїми папірцями і сховав. Я не знав, що в них. Та й не було часу і можливості дивитися. Я припускав, що це вірші. І разом зі своїми текстами передав їх на побаченні своїй дружині.
Ірена Ґаяускене: Пакетик був тонкий, як спиця, тому що папір був дуже тонкий. Такий папір я купувала Балісові в Каунасі в аптеці. Це було влітку 1983 року - у червні чи липні. Я після побачення заїхала в Москву і віддала цей пакетик московським дисидентам. Приїхавши додому, я написала листа Балісові, що в мене все гаразд. Тому що в мене в потязі могли зробити обшук. Москвичок, які йшли на побачення, обшукували і перед побаченням, і після нього. Але мене чомусь не обшукали..."
Першопублікації: Наскільки відомо, першопублікація «З таборового зошита» (записи 7 і 8) мала місце в журналі «Сучасність» (Мюнхен) в листопаді 1983 року.
Репресії щодо в'язня почалися раніше.
12 червня 1983 р. Василь Стус надіслав дружині та сину останнього листа, в якому мав можливість переписувати вірші та переклади. Наступний лист до батьків датований 12 вересня 1983, а до того - смуга тривалих конфіскацій. Певна річ, про рік камери одиночки батькам - ні слова.
У згаданому вище листі є, зокрема така ремарка: "Якесь таке відчуття в мене, що ми вже ніколи не побачимося. Може, це тому, що всі побачення забирають, може, поетична містика. Але я вже бесідую з Вами — наче з духами. І це не тільки Вас стосується, а й Валі й Дмитра. Цікаво, як воно вийде насправді. Все ж таки я вже збавляю 4-й рік (шість — попереду) — здається, менше за вічність. А відчуття — навічної розлуки з Вами — росте й росте".
Відчуття це цілком вмотивоване психологічно, адже у поета лише розпочалося додаткове покарання - рік камери одиночки, під час відбуття якого не те що рідних - товаришів по ув'язненню не побачиш.
Побачення Василеві Стусу було дозволено аж у липні 1984 р., хоча воно й перетворилося на непобачення.
Отже, вже наприкінці червня - на початку липня 1983 р. працівникам КДБ було відомо, що нотатки "З Таборового зошита" таки потрапили за кордон і готуються до публікації. За це відразу послідувало покарання -
Рік камери одиночки, який розпочався, найімовірніше в перших числах липня 1983 р.