Урвалося. Гуль-гульк... Але провалля немов бездонне. Долі — не збагнеш. Бездомний: хоч — то вжалюйся до жалю, а жаль, немов провалля, теж без меж Час опаде за час не зачепитись. Руками не вчепитись мов за дріт О боже, винеси! Руки обидві немов вітряк, з зорі і до зорі блукають, шастають — ані тобі рятунку, ані тобі розрадоньки — самі і самоти згорьовані дарунки — рожеві панти досвітку з пітьми
Редакція 1976-1977 рр., вірша "Світ — тільки свист мигтючий...", що є третім у циклі "Костомаров у Саратові".