У ніч з 3 на 4 вересня 1985 року у карцері табору ВС-389/36 під час оголошеної ним "сухої" (тобто без вживання води) голодівки і за нез'ясованих обставин помер поет Василь Стус.
До смерті Василь Стус був більше знаний як правозахисник, а його творчість була відома нечисленним друзям та обраним, які переважно знайомилися з його творами з передач радіо "Свобода", де вірші поета читала Надія Світлична.
Після його смерті ситуація змінилася: сьогодні постать Василя Стуса добре відома в Україні і з його іменем починають знайомитися навіть за кордоном. І хоча Василя Стуса й досі переважно сприймають як постать суспільно-політичну, проте і його творчістю з кожним роком цікавиться дедалі більше людей. люди дедалі активніше знайомляться. Скажемо більше, Василя Стуса читають. А що більше за це треба поетові?
СтусЦентр вирішив дослідити найважніші кроки, що поступово проявили присутність Стуса-поета в українському культурному просторі.
Перепоховання. Листопад 1989 року.
19 листопада близько 100 000 людей віддали останню шану Василеві Стусові, Юрієві Литвину та Олексі Тихому, тіла яких були вирвані з таборових цвинтарів Уралу і перепоховані в українській землі. На батьківщині.
Більшість людей дізнавалося хто вони такі з листівок, які роздавалися бажаючим. Але люди вийшли, щоб перемогти страх і відновити чи ствердити людську і національну самоповагу.
У той день Василь Стус став символом людської і національної гідності, а його ім'я почало дедалі частіше згадуватися в Україні.