Стус (Сіньківська) Їлина Яківна (1902-1994) - мама Василя Стуса, яка впроджовж всього життя поета була для нього беззаперечним моральним авторитетом:
... аж чорні од розпуки, голосять наші матері, заламуючи руки /"Довкруг обрізано жалі..."/
Їлина народилась 5 (18) червня 1902 року. Вона зростала в глибоко релігійній атмосфері, яку формувала її матір. Маму Їлини виховувала попадя села Рахнівки бо її батько - дід Їлини - був п'яницею. Тато Їлини - Сіньківський Якуб Трохимович - з походження поляк, змалечку чумакував і на час одруження вже мав невеликий наділ землі. Після народження Їлини він став писарем і навіть власником рахнівської крамниці.
Родина Сіниківських вважалася за місцевими мірками доволі заможною і дитинство Їлини минало благополучно. Якби не було соціальної революції, то шлюб Їлини та Семена був би малоймовірним, адже між Їлиною та Семеном (батьком Василя Стуса) була значна соціальна різниця. Утім, судячи з усних розповідей, схоже що в родині Сіньківських вже в 1920-х були великі внутрішні проблеми та розбрат, які загострилися під час колективізації.
Після одруження Семен та Їлина жили окремо, і щоб забезпечити родину Семен часто їздив на заробітки, в тому числі й до Криму. Батьки поета опиралися колективізації, а особливо - примусовому "куркуленню" (вислів Їлини Стус), що лише загострювало взаємини з родичами та односельцями. Семену вже загрожував арешт і 1937 р. він завербувався на хімічний завод до Сталіно. У 1938 р. до чоловіка втекла і Їлина, полишивши маленького Василя на маму. Протистояння виявилося настільки гострим, що Їлина вперше і востаннє приїхала в рідну Рахнівку аж через чверть століття, наприкінці 1960-х, коли померла її рідна сестра.
Семен та Їлина мали чотирьох дітей. Старша Їрина померла від менінгіту 1941 р. у Сталіно напередодні війни. Син Їван загинув 1944 р.: поспішаючи на поле, де Їлина працювала з малим Василем, він зазнав важкого поранення від вибуху міни, яку розміновували на полі хлопчаки. Старша на рік за Василя Марія аж до 1990-х працювала вчителем математики в школах Донецька.
Все своє життя Їлина читала одну книгу - Біблію церковнослов'янською мовою. зберігала релігійність і підтримувала високу морально-етичну планку в родині.
За спогадами Василя, над його колискою мати часто наспівувала молитви та українські пісні, в тому числі на слова Шевченка.
Їлина Стус дуже болісно сприйняла арешт сина у 1972-му. Для неї це було одночасно соромом перед людьми і особистою трагедією. До кінця життя вона просила вибачення у Валентини Попелюх за те, що її син "зламав" невістці життя.
...Десь при столі батьків моїх тужіння згорьоване. Мене ж мій мур відгородив од нього. Не чути їхніх слів-зажур, урвалася дорога, якою близяться уста, рамена і долоні, де матірня рука свята і висивілі скроні...
"Мамо і тату! Ви знайте, що я перед Вами не винен — за цю довгу розлуку. І прошу Вас — знайте, що я робив усе, аби бути з Вами, але є такі межі, які людина переступати не може, і про це, мамо, я Тобі казав увостаннє: я не хочу, аби мене пекли-палили чужі сльози — так, як вони палять, певне, не одного і в Києві і будь-де. А мені не буде соромно подивитися в очі жодній людині. І ніколи не буде. Бо краще вмерти, аніж така ганьба. (Лист до батьків від лютого 1973 р.)".