Наприкінці весни 2026 року в ризькому видавництві «Aminori» вийшла друком збірка віршів Василя Стуса «Веселий цвинтар». Улітку відбулася презентація видання.
Видана в Ризі книжка відповідає авторській версії збірки «Веселий цвинтар».
Переклад здійснив поет та літературознавець Маріс Салейс, який тривалий час перекладає українських авторів. Зокрема, в його доробку переклади творів Івана Франка, Сергія Жадана, Катерини Калитко, Люби Якимчук та Остапа Сливинського.
У 2012-му за монографію «Улдіс Берзіньш. Життя і поетика часопростору» Салейс отримав спеціальну відзнаку Латвійської літературної премії.
Це не перше знайомство латиського читача з ім'ям Василя Стуса. В 1990-х кілька публікацій про нього зробив Юрій Завгородній, але це вперше фаховий літератор познайомив любителів поезії Латвії з доробком Василя Стуса.
Коротку післямову до збірки написав поет і літературознавець Олег Соловей. Велику роботу по підготовці видання книги здійснив Юрій Завадський, який вже більше десяти років сприяє знайомству читачів Східної Європи з поетичною спадщиною Василя Стуса. Фінансово переклад і саме видання підтримали Міністерство культури Латвії та Український інститут книги.
Цей став повісплений, осінній чорний став, як антрацит видінь і кремінь крику, виблискує Люципера очима. П’янке бездоння лащиться до ніг. Криваво рветься з нього вороння майбутнього. Летить крилатолезо на віття виголіле. Рине впрост на утлу синь, високогорлі сосни і на пропащу голову мою. Охриплі очі збіглися в одне - повторення оцього чорноставу, насилу вбгане в череп. Неприхищений, а чуєш, чуєш протяг у душі!
До книги додано подарункову листівку Ієви Юр’яне (Ieva Jurjāne), на звороті якої невеличка емоційна репліка авторки:
"Стус пробуджує тебе парадоксами. «[…] я радію. Капосно лютую, я шаленію: хай славиться це життя!»
Слова постають перед очима в екзистенційних образах: «чорна діра», «гола гора», «яскраво сліпуче сонце, мама». Я шукаю фотографії, щоб побачити, як виглядає ця людина, яка так говорить, і, знайшовши їх, переношу силует його постаті у пейзаж поезії. Він дуже самотній — і водночас ні. Позаду нього — маленька людина, його син. Кожен із нас щось залишає по собі. Стус увесь час вирує, рветься назовні, свобода не дає йому спокою. Він безцеремонно перепитує тебе про якість твого життя".