Кілька днів тому в ризькому видавництві "Aminori" вийшла друком збірочка віршів Василя Стуса "Веселий цвинтар". Це не вповні авторська збірка, радше об'єднана темою абсурду добірка віршів, основу яких склали тексти згаданої збірки.
Переклад здійснив поет та літературознавець Маріс Салейс, який тривалий час перекладає українських авторів. Зокрема, в його доробку переклади творів Івана Франка, Сергія Жадана, Катерини Калитко, Люби Якимчук та Остапа Сливинського.
У 2012-му за монографію «Улдіс Берзіньш. Життя і поетика часопростору» Салейс отримав спеціальну відзнаку Латвійської літературної премії.
Це не перше знайомство латиського читача з ім'ям Василя Стуса. В 1990-х кілька публікацій про нього зробив Юрій Завгородній, але це вперше фаховий літератор познайомив любителів поезії Латвії з доробком Василя Стуса.
Коротку післямову до збірки написав поет і літературознавець Олег Соловей. Велику роботу по підготовці видання книги здійснив Юрій Завадський, який вже більше десяти років сприяє знайомству читачів Східної Європи з поетичною спадщиною Василя Стуса. Фінансово переклад і саме видання підтримали Міністерство культури Латвії та Український інститут книги.
Цей став повісплений, осінній чорний став, як антрацит видінь і кремінь крику, виблискує Люципера очима. П’янке бездоння лащиться до ніг. Криваво рветься з нього вороння майбутнього. Летить крилатолезо на віття виголіле. Рине впрост на утлу синь, високогорлі сосни і на пропащу голову мою. Охриплі очі збіглися в одне - повторення оцього чорноставу, насилу вбгане в череп. Неприхищений, а чуєш, чуєш протяг у душі!
До книги додано подарункову листівку Ієви Юр’яне (Ieva Jurjāne), на звороті якої невеличка емоційна репліка авторки:
"Стус пробуджує тебе парадоксами. «[…] я радію. Капосно лютую, я шаленію: хай славиться це життя!»
Слова постають перед очима в екзистенційних образах: «чорна діра», «гола гора», «яскраво сліпуче сонце, мама». Я шукаю фотографії, щоб побачити, як виглядає ця людина, яка так говорить, і, знайшовши їх, переношу силует його постаті у пейзаж поезії. Він дуже самотній — і водночас ні. Позаду нього — маленька людина, його син. Кожен із нас щось залишає по собі. Стус увесь час вирує, рветься назовні, свобода не дає йому спокою. Він безцеремонно перепитує тебе про якість твого життя".