Усього — сім сторінок! 30.04.83 р. Дорога моя Вальочку,
мені дуже-дуже прикро, що Ти не дістаєш моїх листів. Писав до Тебе у жовтні, листопаді, грудні, лютому. Виявилося, що всі листи сконфіскували, причому так, що компенсувати втрат я не зміг (пізно показали кілька актів, поки я зібрався написати, не знаючи досі, що після акту треба писати одразу, виявилося, що пізно: право на чотири листи втрачено). Звичайно, можна було б винуватити себе, але я того не роблю. Отож, я надіслав Тобі телеграму — 30 березня. Тепер, діставши Твого листа (№ 40) — всі Твої листи доходять — бачу, що там пропустили трохи тексту — і вийшла абракадабра. Я просив, аби Ти
вислала в бандеролі окуляри плюс півтори діоптрії (відстань між очима — 66 мм.). Незручно було писати в телеграмі, що мені потрібна й спідня білизна, 2-3 пари трусиків, трохи делікатніших за ті сині, які повсюдно продаються. Отже, нічого (абсолютно!) їстівного, ні тютюну, бо завернуть. Бажано було б і теплі шкарпетки вовняні (зо дві пари), і легку торбину-саквояж, містку за об’ємом — це на всякі мої переїзди, аби не брати рюкзак. Не знаю, скільки те заважить усе — ти сама зорієнтуєшся, що покласти на 1 кг.
Від Тебе мав бандероль у січні, 100 крб. у лютому. Дякую, але грошей не надсилай. Передплату зробив, на 84 рік зробити вистачить того, що на рахунку. Отже, не треба, поки я не попрошу.
Нарешті, прийшли мої судові стягнення — вже почали стягати — на радість колимським пройдам.
Чуюся не найкраще. Особливо психологічно, морально. Почали здавати нерви. Думаю собі: перетворили мене вірші на зотлілий кістяк, випили все з мене. Але будемо сподіватися, що ще вип’ють (хай п’ють, аби писалися вірші!). Надсилав Тобі двічі переклад Елегії Рільке до Марини — сконфіскували. Якісь вірші Артюра Рембо переклав — теж. Це ж стосується і власних віршів моїх. Отже, не знаю, чи скоро Ти прочитаєш те, що я тут на самоті мережу. Кохана моя, Ти не дуже переймайся моїм станом — він не аж такий, щоб бідкатися, ні! Оце маю Твою карточку (красно дякую!) — і я вчепив її, в рямці, до стіни. Тепер Ти весь час дивишся на мене — не зводячи очей, і я вже не сам, а з Тобою вдвох. Усе є з ким словом перекинутися! І таке відчуття підсвідоме, що це — ікона. Отож, я молюсь на Тебе, рідна моя!
Вітаю Тебе з Днем народження. Прихиляю неба до Тебе — будь щаслива, будь веселіша, ніж на карточці — і така ж тиха і ніжна, тихоголоса і шовковоуста, якою Ти мені найбільше подобаєшся. Такою ж ласкавою і справедливою. Все в Тобі є, кохана, ніби в доброму букеті квітів. І — многая літа Тобі! І дай боже, щоб я ще не раз і не два надихався Твоїм образом, люба. Не журися мною, а здайся на долю. А в долі свої закони, нам, смертним, не завжди зрозумілі. А з долею дискутувати ми не можемо.
Пиши мені частіше тепер. Бо ні з ким мені в цьому році й словом обмовитися. Ти будеш моїм єдиним співбесідником, пишучи. Отож, пиши! Я тепер уявляю собі: ось Ти встала, ось ідеш на роботу, ось повертаєшся. Ти того не відчуваєш, ні? Тінь моя іде за Тобою — ступає в кожен Твій слід.
Чим я займаюся? Головне — мовами. Проте — і читаю. Скажімо, добра повість Білинського в “Иностранной литературе“ (№ 3-4). Перечитую — чи не вп’яте! — “Былое и думы“ Герцена — пречудове читання! Гарний у цілому роман Андріяшика “Думна дорога“ (ще можеш придбати — прочитай!). В “Дружбе народов“ (№ 3) є роман Ю.Покальчука — така собі абищиця. Я переглянув, не читаючи всього. До речі, Вальочку, як там палімпсести — нічого Ти не пишеш за них. Надішли, прошу, календарика на 1983 рік і не забудь вчасно — на наступний. Бо без нього — зле. Крім того, надіслала б цінним листом поштові чисті карточки, рекомендовані конверти, коли то не обтяжить Тебе. Бо тут у продажу немає.
Здивований Дмитром, що не хоче дістати свого фаху. То не біда, сину, коли Ти вскочив на перше своє роздоріжжя. І не дивина (щó Ти знав про свої нахили й бажання в свої 14 років?). Головне — не роби гарячки. Улюбленої роботи взагалі немає. Бо робота, праця — це мус, а не любов. В технічній праці є свої переваги (все краще йде в техніку, науку; ледарі, дурні й невдахи — в філологію). Ти
...все краще йде в техніку, науку; ледарі, дурні й невдахи — в філологію...
можеш мати своє гоббі — для душі. А для життя (прожитку) — техніка цілком надається. Зрештою ж, коли Тобі аж геть нестерпно в тому технікумі — то все одно закінчи його, а після війська зможеш вступити до іншого вузу (заочно чи вечірником). Тоді Тобі трохи розвидниться — Ти матимеш за 20 років —
і краще пізнаєш себе. Можеш написати мені, як і що. Може, я чим Тобі зараджу. Хоч у житті всілякі поради мало допомагають: треба здобувати досвід на власних ґулях і синцях. Тоді цей досвід стає справді досвідом. А я радив би — дотягнути до краю, до диплому. Втім, жодної трагедії не буде, якщо Ти, обравши для себе щось певне, будеш реалізувати його — вже тепер починаючи. Шкода, що не маєш середньої освіти. Але здобути її — не тяжко. Було б бажання. Тримай себе в руках, сину. Учися командувати собою, а не плисти за течією — куди виведе
Оце головне: щоб Ти був своїм власним штурманом, а не пасажиром на чужому човні. Вас обох. Обіймаю Вас обох.
Цілую, Вальочку! Уклін рідним, друзям.
Христос воскрес!
Тепер, Вальочку, щодо побачення: його не буде в цьому році, Ти знаєш. Під великим сумнівом воно і в наступному. В кожному разі зимову бандероль надсилатимеш не на 5 січня, а на 20 (і це покищо, далі можуть бути нові подовження). Сприймай це як специфіку мого другого туру, Урал таки істотно різниться від Мордовії, де побачення були, вважай, щороку. Прочитав статтю про Богданчину маму — вітай їх обох, як і пані Леоніду з чоловіком.
Не знаю, чому не пише вже рік Дмитро. Це трохи стримує мене від пасажів на його адресу. Проте продовжу: у наш час освіта, сину, потрібна лише вища. Бо на Твоєму віці вища освіта і буде середньою, тобто, звичайною. Потрібна вона не для доброї роботи, а для тебе самого. Звичайно, коли ти хочеш бути нормально розвинутою людиною (ти завжди любив принцип: як усі). Отож, як би в тебе не вийшло з технікумом, а атестат зрілості треба мати. І не просто атестат, а добрі знання на 10 класів. Коли це трапиться — тепер чи після твого війська — не знаю. Мама надто м’яко виховує тебе, а ти, мабуть, зловживаєш тим (коли то не так, то вибачай: я геть нічого не знаю про Тебе, і мама нічого не пише).
Є ще один варіянт для Тебе: закінчити технікум, потім — за тим же профілем — інститут. Далі — наукова діяльність, яка, власне, поневажає особливості окремого, вузького фаху і забезпечує вихід на широкий простір логічного мислення (там десь далі — в перспективі — більшість наук зближуються, не розділяються так вузько, як у робочому фахові; але це — в далекій і глибокій перспективі — на рівні якого доктора наук). У Тебе логічне мислення досить незле. Отож, уважай, що байдуже, якими шахами грати — жовтими чи білими чи червоними. Головне — логіка гри, логіка мислення.
...байдуже, якими шахами грати... Головне — логіка гри, логіка мислення.
У Твоєму віці є дві небезпеки (може, назвемо їх помилками): надто довго залишатися дитиною, хлопчиком (це найпоширеніший варіант) і надто скоро мужніти (менш поширений, але — при деяких перевагах — таки помилковий напрям). Мені здається, другий варіант Тобі не загрожує. Отже, не засиджуйся довго в хлопчиках: маєш уже 16,5 літ, а це чимало. Яким шляхом, спитаєш? Скажу: розширюй свій життєвий досвід. Досі захоплюєшся спортом? То пусте заняття: рота розкрив — і дивися телевізор. Треба побільше читати (може, “Науку и жизнь“, “Химию и жизнь“, “Науку і суспільство“ — називаю журнали), побільше бувати в різних здорових середовищах (лекції, філармонія, театр, добре середовище знайомих товаришів). А головне — думати над собою, шукати себе, зрозуміти себе, робити, творити себе. Шкода, що Ти ростеш без батька. Може, дядько Валентин чимось Тобі зарадить. Не знаю.
...головне — думати над собою, шукати себе, зрозуміти себе, робити, творити себе...
Матимеш час — напиши мені, коли хочеш. Мені цікаво знати про тебе якомога більше.
Ну, мабуть, і все.
Вальочку, віршів не переписую (одне — зошити з віршами весь час на перевірці, а друге — чи не через вірші конфіскують мої листи: того збагнути — не так легко). Отож, поки без віршів і без перекладів.
Цьомаю, люба. Вітаю рідних, друзів. Христос воскрес!
Частіше пиши, люба! Додаю відкритку. Сердечне — Василь
2.V.83 р.