08 березня 1979 р. селище ім. Матросова, Магаданської обл.
Дорогий Євгене,
Шкода мені: в Тебе сумний Багдарин, а це пов'язано в моїй пам'яті з долею Сашка Болонкіна – славного мого брата по Мордовії. Певне, знаєш: готовий доктор технічних наук (не встиг захиститися), ошукали його на “легкій роботі” в побутовому комбінаті. Так само і в Василя Овсієнка: цей “хуліган”, хоч усе на 120% вигадано. Мене чекає ця сама доля. На ці 7 місяців, що попереду, вони планують усе “провернути”. Отож, я не цирковий канатоходець, а мене зобов'язали ходити линвою над проваллям. І ходити я не вмію, і ноги хорі, і маленька похибка – розіб'юся в розпадку. А ще: можна линву й утяти – непомітно (чи й помітно!) для мене.
Ось уже 1,5 року, як я чуюся тут як беззбройний (ані дротика в руках!) раб на арені римського цирку – перед лютими звірами. Тисячі надобмежень - поверх параграфів ВТК /Виправно-трудовий кодекс/. Дружина може приїхати тоді, коли я візьму тут папірець-дозвіл на приїзд у закритий район. Знайти кімнату (зняти куток) – не можу. Підселяють до мене одного провокатора за другим. Поки хочуть упекти мене в ЛТП /Лікувально-трудовий профілакторій/ – як алкоголіка. Підстави? Жодних. Але хіба Василь Овсієнко рвав ґудзики на віцмундирі капітана? Ні, лише вислуховував матюки. Хіба Сашко Болонкін розкрадав чуже майно? Підстави – то дурниці.
Втім, може, зроблять із мене злодія або хулігана. Аби не пустити до Мордовії – Перми – Володимира – Чистополя. Десь у жовтні подав протестаційну заяву до Президії Верховної Ради СРСР, аби випровадили за межі Союзу – перерахував усі свої кривди. Здається, Василя Овсієнка, за таку заяву з “напівволі” й упекли. Певне, Сашка Болонкіна так само. Так само, як Мустафу Джемільова.
"Мордовія – Пєрмь – Володимир – Чистополь" – місця ув'язнення політв'язнів в СРСР в 1970–1980-х роках
Ти знаєш, тому пару місяців (може, більше) помер на тюремному ліжку Гелій Снегірьов. Знаєш, що Ївана Світличного опали тяжкі хвороби. Знаєш за трьох вірмен – розстріляних (вибух у Московському метро).
Мої варіянти (наші) – відомі. Казав молодий Поет: “мені не смішно. В мене змерзли губи”. Проте – маємо колимські морози, і мерзлі губи – не дивина.
На 99% певен, що звідси мене вивезуть, а не пустять. І – за ґрати.
Маю органічні зміни на серці (атеросклеротичного походження). Одне слово – тримаюся “на честном слове и на одном крыле”, як колись співали сталінські солісти солодкі. Як завжди – до всього – “международная обстановка сегодня сложна, как никогда”. Так що – цюкай, брате, сокиркою, а я – “копай креш”, як казали сибіризовані українці 17 – 19 ст.
Втім, Євгене, докучило – оповідати. Не подумай, що я “не в дусі”. Ні. Я вже по той бік радості й смутку, як і Ти, напевно. Потрібна не радість, а лише – сила: аби встояти, поки не впаду навіки – як дерево, якому надійшов час.
"Потрібна не радість, а лише – сила: аби встояти, поки не впаду навіки..."
Листуватися – тяжко: всі листи, всі поштові висилання – обнюхуються й облизуються, чимало зникає. Без постійного рекламування – як захисту – можна оніміти. Тому й шлю або рекомендованими листами з рекомендованим повідомленням, або цінні листи. Найтяжче листуватися – з земляками. До інших ще доходить (крім вірмен). Від Славка Чорновола до мене цінний авіалист ішов 2,5 місяці! Самолетом хорошо, на оленях – лучше?
Напиши за свої потреби – радо допоможу всім, що маю. У Ївана Світличного для Тебе теплий одяг, здається. Але коли-то він поверне до свого Усть-Кана? Гадаю, між нами тут не буде жадних фігур – незручно, шкода часу і т. ін. Я – це Ти. І я в Тобі кращий, ніж я в Собі. Тож - дай мені змогу вишколятися! Знаєш, Ти – мені снився новорічної великої ночі! Для мене Ти – синонім Совісті, найвища, найяскравіша Зірка мого небобратерства. Ти, Паруйр Айрікян, Размік Маркосян, Зорян Попадюк, Сергій Солдатов, ще - два-три чоловіки. Але Ти – й у цьому ряду – засяйний.
Май ще на увазі: всі наші листи фотокопіюються, можуть бути використані зазле, тому багатьох тем торкатися не можна, особливо, коли це використовується для нашого розбрату (як-от: соснівська ситуація).
Москвичі обходять нас своєю увагою – в цілому традиції російської інтелігенції перейшли й до демократів – за геть небагатьма винятками. А на свій вироблений сталий розум ми так і не спромоглися.
Листи на закордон деякі йдуть. Ось як до п. Галі Горбач, не-українців, ПЕН-клубу. Од Віри Вовк мав у Мордовії 5 – 6 листів, сюди не прийшло жодного. З українцями США, Канади листуватися так само – майже неможливо.
Із тутешніх – я не можу листуватися з Михасею, львів'янами, Оксаною Мешко, Стефою Шабатурою, було – й Надією Світличною. Не можу писати на зони – так само не йдуть. До Сашка Болонкіна не міг писати – ні до, ні після нового арешту-суду. Певно, кожен має своє коло заборон – по таємних досьє. Межі кола не визначити самому (бодай – на 50%).
З 16 по 19.2 тримав піст протесту за Василя Овсієнка. Микола Плахотнюк із Черкас попросив, аби я не писав (мої листи йому, видно, шкодять).
Взагалі – з жінками листуватися легше. От і Стефа Шабатура, і Ірина Калинець поїхали у відпустку, але нам, певне, їх не бачити.
Коли в Тебе перші місяці буде спокійно – не ошукайся на тиші. Цей час іде на те, аби тихо накинути тенета. Якщо маєш окрему кімнату – то й слухавку (Славко Чорновіл – знайшов).
Моя Валя дістає нову квартиру – там же, на Святошині, але нижче – перед озером проти лісу. А де моя нова квартира буде?
Віршів, забраних у мене 10.2.1978 р. під час обшуку, так і не вернули. Отож – голий я, голий.
В.Стус: "10 лютого 1978 р. мене викликали зі штольні і влаштували обшук - ніби-то в зв'язку зі справою Л.Лук'яненка, від якого я мав кілька листів. Під час обшуку в мене було вилучено мій записничок із адресами, два зошити з віршами, кілька чернеток (листи до П.Г.Григоренка й Р.Гамзатова, обидва невідіслані)".
Радив би Тобі написати до ПЕН-Клубу, до якого Тебе прийняли в квітні 1978 р. Я пишу туди – і маю відповіді. Ось адреса: 7 Dilke Street, Chelseu, London, SW3 4JE The English Centre of International P.E.N. Ms. Jozephine Pullein-Thompson. Бодай – подякуй за високу честь. Мені вони прислали українську Біблію, бо, вислана п. Галею Горбач, не дійшла. А їхня – дійшла!
Од зарубіжних пакунків я відмовився – після публічного цькування, що тривало торік чи не 2 місяці. Там говорилося, що я “продаюся” за пакунки. Оскільки платня в мене тут досить солідна (300 – 400 крб. на місяць), то я порішив позбавити їх цієї зачіпки. Звісно, коли б мав Славкові Чорноволові зеківські заробітки (50 – 70 крб.), то й не подумав би. Тепер мають нову зачіпку – піст протесту проти ув'язнення Василя Овсієнка, відмову од голосування 4.3.1979 (на знак протесту проти сваволі місцевих міліції й адміністрації – усно сформулював я, коли бігали візитери і носили урну).
Скоро рік, як помер тато, коли я 3 дні голодував – аби пустили навістити батька перед смертю. Подорож 10-денна – то жах був: етап із таємним конвоєм. Божечку мій!
Ще, Євгене: коли втнеш, то написав би до п. Жозефіни Пулейн-Томпсон її мовою. Я пишу до неї по-українському.
А адреса п. Галі Горбач (вона зараз слабує, аби знав) така: Dr. Anna Haljе Horbatsch, Beerfurth, Michelbacherstraße, 18, D – 6101 Reichelsheit. BRD.
Пиши за паркан рекомендовані листи з рекомендованим повідомленням (два таких бланки додаю, а там – попитаєш на пошті в
себе). Зворотню адресу свою подавай не до запитання, а сталу домашню. В разі неповернення повідомлення про вручення – рекламаціюй. Відшкодовують 11 крб. з гаком за рекомендований лист з рекомендованим повідомленням.
Чекаю на Твою звістку. Чекаю на Твої новини.
Певне, знаєш уже, що Олесь Сергієнко на березі Охотського моря, Зенон – у Бодайбо, Михайло Осадчий – в Комі, а о. Василь Романюк – кудись у Казахстан повезений. Матимеш адресу о. Василя і Василя Долішнього – не полінуйся написати. Бо “вольняшки”-кияни чи львів'яни геть не прудкі до такої мізерії – сповістити.
Ще: пишуть, що в Юрка Бадзя зробили трус, вилучили якийсь історіософський рукопис, відгуки на який дуже гострі. Юлій Шелест лежить із ТБЦ на Святошині в лікарні. Отже, ми, засланці, – найздоровші. Заспівав би Тобі пісні своєї, коли б почув:
Розкрилені висі твої пронеслися, попереду – прірва. І ока – не мруж. Ти бачиш розхрестя дороги? Молися, бо ще ти не воїн, і ще ти – не муж.
Втім, воїном я не буду, а от напівмужем – чуюся!
Обіймаю, брате. Чекаю на Твою знимку.
Що міг би Тобі вислати:
1. теплий (непоказний, про роботу) кожух, вони тут є – десь 60 – 80 карб., але дай знати розмір
2. чоботи, валянці (дай знати розмір)
3. програвач із набором платівок (придбав собі після травми серпня 1977 р.)
4. светр, сорочки і т. д.
З продуктами тут зле: м'яса нема, дають по видавці перед роботою 100 – 150 г ковбаси – аби робив.
Маю чималенько книжок. Хочу їх кудись сплавляти, бо буде пізно скоро.
Чи є там транзистори? Чи маєш кошти на нього? В разі потреби телеграфуй – відправлю переказ.
Як я скучив за Твоїм голосом! Чекаю листа, знимку!
Адреса Андрія Дмитровича Сахарова: 107120, Москва, Б-120, Чкалова, 48-б, кв. 68.
Одержання листа – потвердиш телеграфом! “Первое письмо получил”, скажімо.
Василь.